1.7.1.КУРИ
Домашні породи курей
походять від дикої банківської курки, що зустрічається і тепер в лісах
Південно-Східної Азії. Одомашнення курей розпочалося більше 5 тис. років тому в
Індії. Нині в світі нараховується понад 600 порід курей.
За напрямком
використання прийнято поділяти усі породи курей на несучі, м'ясні та
м'ясо-яєчні.
Спеціалізованими
породами курей несучого напрямку продуктивності є білий леггорн, російська
біла, андалузька голуба, мінорка та ін.
Білий леггорн. Порода виведена в США схрещуванням італійських
порід курей з місцевими. Вона є основною несучою породою курей у всьому світі.
Забарвлення пір'я
біле, воно щільно лежить на птахові. Дзьоб і ноги жовті, гребінь листоподібний.
Маса курок 1,8-2,0 кг, півнів 2,3-2,7 кг. Несучість 240-270 яєць в рік, маса
яєць 56-62 г. Порода скороспіла. Яйця кури не насиджують. Білий леггорн є
основною вихідною породою для створення високопродуктивних яєчних ліній і
гібридів.
Російська
біла. Порода виведена на основі
схрещування місцевих курей з породою білий леггорн. Пір'я біле, дзьоб і ноги
жовті, гребінь листоподібний. Жива маса курок 2,1-2,4 кг, півнів 2,9-3,2 кг.
Несучість 180-220 яєць з середньою масою 58-68 г.
В
Україні значного поширення набули породи м'ясо-яєчного використання, такі як
плімутрок, первомайська, полтавська глиниста, прикарпатська зеленоніжка,
українська вушанка, українська чубата, загорська, ювілейна, юрловська
голосиста, род-айленд та ін.
Плімутрок. Кури цієї породи виведені в США на основі
домініканських курей, порід кохінхіни і брама. За забарвленням існують різні
різновидності породи: біла, чорна, глиниста, полосата ін. В Україні
зустрічається в основному полосата і біла різновидності. Маса курок 2,8-3,0 кг,
півнів 3,8-4,0 кг. Несучість 160-180 яєць в рік. Маса яєць 60 г. Порода
використовується, як основна материнська порода для схрещування з м'ясними
породами курей під час отримання м'ясних курчат-бройлерів.
Первомайська. Порода виведена в Україні на Миколаївщині схрещуванням
порід род-айленд, віандот і юрловської. Забарвлення пір'я сріблясто-біле з
чорними пір'їнками на шиї і хвості. Гребінь трояндоподібний. Жива маса курок
2,7-3,0 кг, півнів 3,2-3,5 кг. Несучість 150-180 яєць масою 57 г.
Полтавська
глиниста. Виведена в Полтавській
області на основі місцевих курей. Основна різновидність полтавських курей має
глинисте забарвлення (коричнево-жовте). Кінці махового пір'я чорні, хвіст
коричнево-чорний. Інші різновидності полтавських курей за забарвленням оперення
- чорні і зозулясті. Екстер'єрні ознаки: голова середньої величини, гребінь в
основному трояндоподібний, ноги середньої величини, дзьоб середній або
короткий, жовтого кольору. Очі жовто-червоні. Для полтавських глинистих курей
характерний такий рівень продуктивності: жива маса курок 2,2, півнів 3,0 кг; в
першій рік несучості кількість яєць 200 штук; маса яєць 56 г, забарвлення
коричневе. З порід м'ясного напрямку продуктивності відомі такі породи, як
корніш, брама, кохінхіни, лангшан, фавероль та ін.
Корніш. Порода створена в Англії на основі місцевих
бійцевих, малайських і породи азіль курей. Основне забарвлення пір'я біле.
Голова велика з стручко- і листоподібним гребенем. Жива маса курок 3,0-3,5,
півнів 3,5-4,0 кг. Молодняк росте швидко і в 50-56 діб досягає маси 1,5-2,0 кг.
Несучість 130-150 яєць, масою 56- 60 г. Порода складає основну батьківську
форму для розвитку м'ясного промислового птахівництва.
Найбільше
значення для промислового птахівництва мають три породи курей - корніш, леггорн
і плімутрок.
1.7.2.КАЧКИ
Більшість
домашніх порід качок виведені з одомашненої качки-крижня. В Україні найбільше
значення має пекінська і українська біла породи качок.
Пекінська
- порода м'ясного напрямку продуктивності. Оперення біле з кремовим відтінком.
Дзьоб і ноги оранжевого забарвлення. Качки важать 3,0-3,5, крижні - 3,8 кг.
Несучість 100-130 яєць масою 85-90 г.
Українська
біла. Місцева українська порода. Забарвлення біле. Жива маса качок 3,0-4,0,
крижнів 3,5-4,5 кг. Несучість 110-120 яєць. Каченята до 3-х місячного віку
досягають маси 2,0-2,5 кг.
В
Україні також розводять глинисті, сірі та інші породи качок, а також мускусні
качки.
Мускусні
качки походять з Південної і Центральної Америки, одержали свою назву через те,
що в період розмноження крижні мають різкий мускусний запах.
Цей
вид набув поширення через кращі м'ясні якості порівняно з домашніми породами
качок. Мускусним качкам характерний чітко виражений статевий диморфізм - самці
майже в два рази більші від самок. У виробництві для одержання м'яса і жирної
печінки використовують як власне мускусних качок, так і їх гібриди з домашніми
качками (мілардів). Період вирощування мускусних качок до 12 тижнів.
1.7.3.ГУСИ
Порід
та породних груп гусей в Україні нараховується близько двадцяти. Домашні гуси
походять від диких сірих гусей. Розводять гусей, як і качок, в основному для
отримання м'яса.
Велика
сіра. Порода виведена в Україні
схрещуванням роменських і тулузьких гусей. Оперення сіре, а на животі - біле.
Жива маса гусок 5,0-5,5 кг, гусаків 6,0-7,0 кг. Несучість 27 яєць, масою 164 г.
Гусенята до 80-денного віку досягають маси 3,8-3,9 кг.
Роменська. Місцева українська порода, що виведена в Сумської
області. Зверху оперення сіре, тулуб білий. Ознаки продуктивності: жива маса
гусок близько 5,0, гусаків 5,5 кг; несучість 29 яєць, масою 160 г.
Холмогорська. Оперення біле або сіре. Голова велика з
"шишкою" на лобі, шия довга з великою висячою складкою
("гаманцем") у верхній частині. Жива маса гусей 5,0-5,6 кг. Несучість
20-40 яєць, масою 160-180 г.
Кращими
породами в Україні є також оброшинські, горьківські, кубанські та завезенні
із-за кордону рейнські, італійські, ландшські породи гусей.
1.7.4.ІНДИКИ
Індики
походять від диких предків, що зустрічаються в Мексиці і США. Що, власне,
засвідчує й сама назва - індик. Одомашнено цього неповторного птаха ще до появи
тут європейських колонізаторів, і він відразу ж впав їм в око і невдовзі був
вивезений на наш континент. Дикі предки сучасних одомашнених індиків, що й
дотепер зрідка зустрічаються на своїй первісній батьківщині, звичайно гніздяться
просто на землі, влаштовуючи. Самка, як правило, відкладає навесні до 20 яєць,
проте іноді виводить потомство й восени. Ясна річ, за продуктивністю до
сучасних порід і кросів індиків їх далекі предки навіть наблизитися не можуть.
Самки культурних порід, що зазвичай починають нестися в середньому з
8-місячного віку, інтенсивно відкладають яйця п’ять-шість місяців, загалом -
нерідко сто і більше штук. Якщо зважити на те, що показник виведення молодняку
з яєць цього виду птиці варіює в межах 65-70 відсотків, то неважко підрахувати,
що від однієї індички протягом сезону за вирощування молодняку протягом 120
днів цілком можна одержати близько 200 кілограмів м’яса в живій масі. При цьому
питома вага їстівних частин тушки цієї птиці сягає нерідко майже 70 відсотків.
До того ж продукцію цю можна одержати за досить помірної затрати кормів: 3-4
кілограми - на кілограм приросту. Одне слово, розведення індиків - справа
досить-таки вигідна, якщо, звичайно, вести її вміло.
Якщо попередня інформація виявилася для вас переконливою, перше, що спаде вам
на думку - яку породу найкраще розводити? Одразу застережемо: рішення це має
бути добре обдуманим і всебічно виваженим. З огляду як на місцеві умови, так і
власні можливості.
На сьогодні найпоширенішими породами індиків є білі та бронзові широкогруді,
північнокавказькі та московські білі й бронзові, деякі інші. Окрім того,
населення повсюдно розводить чимало місцевих порід та різновидів індиків.
Вибрати, отже, є з чого.
Білих широкогрудих індиків виведено в США. Птахи цієї породи досить
життєздатні, швидко ростуть: середня жива маса самців - 14-16 самок - 7-9
кілограмів, несучість - 90-120 яєць. Розрізняють три різновиди цієї породи:
важкі, середні й легкі. Різняться вони насамперед за м’ясною продуктивністю.
Скажімо, жива маса дорослих самців важких ліній і кросів у середньому становить
22-25 кілограмів, самок - 10-11, середніх - 17-15 та 6-7 і легких - відповідно
8-9 і 4,5-5,5 кілограма. Молодняк важких кросів звичайно забивають у віці 20-25
тижнів, легких - у 8-9 тижнів. У віці 90-100 днів ріст цієї птиці практично
припиняється. До речі, на основі породи білих широкогрудих індиків в Інституті
птахівництва УААН створено вітчизняний крос - Харківський 56.
Бронзових широкогрудих індиків теж виведено в США.
Це справжні красені, про яких звичайно мріє кожна сільська господиня. Пір'я у них темно-коричневе з білою облямівкою,
груди, шия і спина - з ніжним бронзовим полиском.
Птиця досить велика й життєздатна. Жива маса дорослих самців варіює у межах
18-20 кілограмів, самок - 9-12. Рекордна жива маса самця - 35 кілограмів.
Несучість самиць - 60-65 яєць за рік.
За належного утримання й годівлі молодняк досить швидко росте й набирає ваги.
Середня маса його у віці до ста днів звичайно перевищує 4 кілограми, а 120 - 6
кілограмів. Оптимальний же вік забою самців до 170, а самок - до 160 днів. Як правило,
жива маса самців до цього часу досягає 12-13, а самок - 7-7,5 кілограма.
Зауважимо, за досить високої конверсії згодовуваного корму, що дає змогу в
умовах домашнього господарства одержати досить дешеве м'ясо.
Щоправда, є у породи й досить істотна як для сільського двору вада: вона не
пристосована до пасовищного утримання. Проте цілком компенсує цю ваду завдяки
перевагам, про які йшлося вище.
Північнокавказькі бронзові індики добре пристосовані як до утримання в
умовах спекотного, так і помірного клімату, оскільки їх одержано за схрещування
місцевих бронзових із широкогрудими. У них чорне оперення з бронзовим полиском.
Птахи мають трохи видовжене тіло на високих ногах, широкі груди з добре
розвиненими м'язами, вони досить продуктивні: середня маса самців досягає 12-14
кілограмів, самок - 6-7 кілограмів. Несучість у них помітно вища, ніж у
бронзових широкогрудих: 90-100 яєць за рік. Іноді трапляється й до 150 штук.
Запліднюваність їх, як правило, досить висока - 90-95%. Приблизно на такому ж
рівні за належного утримання й збереженість молодняку.
Птиця дуже рухлива, весь час у пошуку корму, що, погодьтеся, теж чимало важить
для сільського двору.
Північнокавказькі білі індики поєднують у собі досить високі
м’ясопродуктивні якості з витривалістю та невибагливістю. Породу одержано за
схрещування самців білої широкогрудої породи із самицями північнокавказької
бронзової. Самці звичайно досягають живої маси 13-15 кілограмів, самиці - 6-7
за несучості 90-120 яєць. Звичайно молодняк росте дуже швидко: у віці 120 днів
жива маса їх становить у середньому 4,5 кілограма.
Московські бронзові індики виведені за схрещування місцевих бронзових
широкогрудих з північнокавказькими. Пір'я чорне, з типовим бронзовим полиском.
Це птиця з широкими опуклими грудьми й спиною, довгою, ледь вигнутою шиєю, в
міру видовженою головою та сильно загнутим донизу дзьобом.
Досить велика. Жива маса дорослих самців досягає 11-13 кілограмів, самиць - 6-7
кілограмів. Птиця досить скоростигла: статева зрілість звичайно настає у віці
8-8,5 місяця, а деякі самиці починають нестися і в сім місяців. Маса молодих
самців до цього часу досягає 6 кілограмів, самиць - 4-4,5 кілограма. Несучість
- у межах 80-90 яєць із запліднюваністю на рівні 90%. При цьому вивід молодняку
звичайно становить 70-80%.
Безсумнівною перевагою породи є її добра пристосованість до пасовищного
утримання.
Московських білих індиків виведено шляхом схрещування місцевих білих з
білими голландськими та балтсвілськими. За продуктивними показниками вони нічим
не поступаються московським бронзовим, проте у них кращі м’ясні якості, а також
вища несучість. Досить життєздатні, скоростиглі і пластичні птахи, що добре акліматизуються.
Тому звичайно розводять їх повсюди.
Поряд із цим повсюдно в сільських дворах можна побачити й місцевих індиків -
результат акліматизації та безсистемного розведення завезених свого часу різних
порід. Жива маса цієї птиці звичайно не перевищує 6-7 кілограмів, несучість -
20-30 яєць, як виняток за добрих умов утримання - 50 штук. Проте вони, як
правило, чудово пристосовані до місцевого клімату, невибагливі до умов
утримання та годівлі і, отже, завдяки цьому користуються прихильністю селян.
В
Україні найпоширенішими є такі породи індиків, як бронзова, північнокавказька,
московська та ін.
Розведення, годівля і утримання
птиці
Основним
методом розведення птиці є чистопородне розведення, а на товарних фермах -
промислове схрещування, яке дає кроси птиці з підвищеною життєздатністю.
Поняття кроса включає в себе гібрид птиці, який одержують
схрещуванням ліній однієї чи різних порід, а також самі вихідні батьківські
форми. Залежно від кількості ліній, які використовують для схрещування,
розрізняють "дво-", "три-" і "чотирилінійні"
кроси птиці. До розмноження відбирають здорову, міцну, спокійну птицю, яка
добре поїдає корм.
Півнів
і курок спаровують у віці одного року і використовують 3-4 роки, індиків у віці
1-1,5 і використовують 2-3 роки, качок - 1-річному віці і використовують 2-3
роки. Для нормальної заплідненості яєць стадо комплектують з розрахунку 1
півень на 10-12 курок, крижень - на 7-8 качок, гусак - на 3-4 гуски, індик - на
10-12 індичок.
На
сучасних птахофабриках молодняк виводять в інкубаторах, що дає змогу уникнути
сезонності розмноження птиці, підвищити вихід молодняку тощо. Інкубатори
обладнують обігрівачами, системами зволоження і вентиляції повітря, механізмами
перевертання яєць. Найчастіше використовуються промислові електричні інкубатори
"Універсал" на 45, 50, 55 тис. яєць і "Кавказ" - на 92 тис.
яєць.
Яйця,
що закладаються в інкубатор, повинні бути свіжими (не більше 2-3 днів),
чистими, їх не можна мити чи витирати. Яйця закладають за певним графіком - по
кілька лотків кожного дня, з інтервалом 3-4 доби або за один раз.
У
камерах інкубатора підтримуються певні умови для виведення молодняку з яєць,
який називається режимом інкубації.
Режим
інкубації включає регулювання температури, відносної вологості повітря,
вентиляцію, періодичне перевертання яєць.
Режими
інкубації для різних видів птиці різні: для качок - температура 37,5 °С,
тривалість 27 діб; гусей - 39,5 °С, тривалість 30 діб; індиків - 37,5 °С,
тривалість 27 діб.
У
віці 130-140 днів молодих курочок відбирають для комплектування основного
маточного поголів'я. Яйцекладка в курей несучого напрямку продуктивності
розпочинається у 150-160-денному віці, а в м'ясних - 170-180-денному.
На
птахофабриках дорослих курей годують переважно сухими кормами - повнораціонними
комбікормами. Вони можуть бути розсипні або гранульовані, їх збагачують
вітамінами, мікроелементами, а також додають антибіотики. Використання
комбікормів полегшує процес і покращує якість годівлі, кількість корму точніше
нормується тощо. Приблизно добова норма комбікорму для курки-несучки становить
близько 100 г, індички - 260, індика - 500, качки 240 г. Також необхідно в
годівницях постійно тримати подрібнений до 2-4 мм гравій або пісок і воду.
У
деяких господарствах з метою використання дешевих кормів власного виробництва в
раціон птахів, крім комбікормів, вводять ціле, подрібнене чи проросле зерно
злакових й зернобобових культур, м'ясо-кісткове, рибне і трав'яне борошно,
пшеничні висівки, макуху, збиране молоко, зелень, коренебульбоплоди та інші
корми, які дають у вигляді вологих мішанок.
У
господарствах сільськогосподарську птицю утримують на підлозі і в клітках.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
|