Філософія (хрестоматія)
Міністерство
освіти і науки України
Київський
національний торговельно-економічний університет
Філософія
Хрестоматія
Навчальний
посібник
Рекомендовано
Міністерством
освіти і науки України
Київ
2007
Автори
– упорядники: Валуйський О.О., проф., д. ф.н. (відповідальний редактор); Кулагін
Ю.І. проф., к.ф.н.; Саволайнен І.П. ст. викл., к.ф.н.; Ліпін М.В. асист.,
к.ф.н.
Рецензенти:
Кирилюк Ф.М.. – доктор філософських наук
Синяков
С.В. – доктор філософських наук;
Храмов
В.О. – доктор політичних наук
Філософія.
Хрестоматія. Навчальний посібник.- К.: Альтерпрес.2007 - с
Пропонована
хрестоматія відтворює філософські погляди мислителів різних історичних епох,
країн і народів. Критерієм відбору персоналій був їх внесок в становлення і
розвиток філософських вчень, шкіл, течій, напрямів та наявність їхніх творів у
списку першоджерел програми з дисципліни «Філософія». Виклад текстів-фрагментів
супроводжується короткими вступами, що вміщують біографічні і творчі дані
мислителів – авторів праць та питаннями для самоконтролю.
Розрахована
на студентів, аспірантів, здобувачів і викладачів вищих навчальних закладів, а
також широке коло читачів, які цікавляться філософією.
ЗМІСТ
Передмова
Аристотель
Метафизика
Еразм
Ротердамський Похвала глупоті
Декарт Р. Міркування про
метод, щоб правильно спрямувати свій розум і відшукати істину в науках
Кант И. Критика чистого
разума
Гегель Г.В.Ф. Филисофия истории
Маркс К. Предисловие. К
критике политической економии
Сартр Ж.П. Экзистенциализм
– это гуманізм
Сковорода Г. Дружня розмова
про душевний світ
Юркевич П. Серце і
його значення в духовному житті людини
Передмова
У багатогранній спадщині духовної культури людства особливе
місце займає філософія, яка є особливою областю творчості, універсальним типом
знання, способом рішення світоглядних проблем, однією з форм суспільної
свідомості. Вона формує та розвиває свідомість та духовність людини, у
світоглядному аспекті – вивчення філософії орієнтує людину на вільний вибір та
особисту відповідальність.
Кращий шлях засвоєння філософських знань, накопичених людством
протягом десятка століть – ретельне вивчення філософських творів. Хрестоматія
дає можливість отримати філософські знання з “перших рук”, тобто безпосередньо
ознайомитися з класичними філософськими першоджерелами. Тим самим, Хрестоматія
має на меті створити цілісне уявлення про філософію, викладає матеріал у
максимально стислому вигляді. Саме завдяки цьому читач може самостійно поринути
у світ філософської думки, безпосередньо прочитати і засвоїти ідеї і концепції
мислителів різних часів. Автори-укладачі Хрестоматії прагнули ввести читача в
лабораторію індивідуальної думки найбільш відомих філософів різних епох, що дає
можливість зрозуміти, який шлях пройшла й нині проходить творча думка
людини-філософа.
При доборі персоналій критерієм був їх внесок в становлення і
розвиток філософських вчень, шкіл, течій, напрямів та наявність їхніх творів у
списку першоджерел програми з дисципліни «Філософія», що була розроблена
кафедрою філософських та соціальних наук Київського національного
торговельно-економічного університету.
Виклад текстів-фрагментів супроводжується вступами, що
вміщують біографічні і творчі дані філософів-авторів праць та питаннями для
самоконтролю, які фактично є планом вивчення запропонованих текстів. Студент
при вивченні матеріалів Хрестоматії повинен дати відповідь на всі поставлені
запитання, що, в свою чергу, передбачає ведення конспекту першоджерел. Для
адекватного розуміння ідей, що висвітлені в текстах Хрестоматії, необхідним є
самостійне, критичне осмислення їх змісту, тому при конспектуванні уривків
першоджерел обов’язковим є висловлювання власних думок та коментарів.
Тексти першоджерел, висвітлені у Хрестоматії, містять багато
спеціальної термінології, що обумовлює необхідність користування філософськими
словниками та енциклопедіями.
Сподіваємося, що ознайомлення з оригінальними філософськими
творами дозволить скласти більш повне уявлення про глибину та оригінальність
філософського мислення.
АРІСТОТЕЛЬ
(384 до Р.Х. – 322 до Р.Х)
Арістотель
– видатний давноьогрецький філософ, енциклопедист.
Народився
в 367 році до н.е.. в грецькій колонії Стагіра, звідки дістав назву „Стагіріт”.
Учився в Афінах у філософській школі Платона. Був вихователем Олександра
Македонського. В 335 заснував власну філософську школу— Лікей (інша назва —
Перипатетична). Його творчість стосувалася практично всіх галузей знання того
часу. Зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх
попередників, критично переоцінивши його, виходячи з власних філософських
поглядів. Ним були закладені основи біології,
фізики, етики, логіки, психології,
соціології.
Ариістотель
жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких держав-міст досягла
найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами
Олександра Македонського далеко за межі Балканського
півострова. Культура Еллади проникає в Єгипет, Персію,
Межиріччя Тигру
і Євфрату,
Середню
Азію та Індію.
Великий
філософ Арістотель у житті був малоприємною і різкою людиною. Тому, коли помер
Олександр Македонський — його вихованець і покровитель, — Арістотель зрозумів,
що його може спіткати доля філософа Сократа,
засудженого афінянами на смерть. Випереджуючи таку подію, Арістотель поспішив
втекти з Афін.
„Хочу позбавити афінян нового злочину проти філософії”, — пояснив він друзям
причину своєї втечі. Характерна риса його філософії — вагання між
матеріалізмом та ідеалізмом. Залишаючись в основному на позиціях ідеалізму,
Арістотель в ряді питань (особливо теорії пізнання) відстоював принципи
матеріалізму. Свою філософію А. поділяв на вчення про «буття», вчення про
«моменти буття», вчення про «становлення». Перша з цих частин містить вчення
про сутність, її пізнання та про категорії Тут Арістотель дав критику ідей
Платона, на думку якого реально існують тільки загальні ідеї, а конкретні речі
б лише „тінями” ідей. Арістотель вказував, що Платон штучно відокремив поняття
сутності від речей. Арістотель вважав за сутність конкретні речі, а поняття —
за відображення їх. Конкретні речі становлять першу сутність, а поняття (роди і
види) — другу. Коли б не існувало першої сутності, не було б і другої. Пізнання
об'єктивно існуючої природи відбувається через відчуття, уявлення, поняття.
Категорії,
які служать знаряддям пізнання сутності речей, Арістотель розглядав як типи
зв'язків не тільки в наших поняттях, а й як відображені зв'язки між речами і
явищами. Існує десять таких категорій: сутність, кількість, якість, відношення,
місце, час, положення, притаманність, дія, підпадання дії
(πασχειυ).
У
вченні про «моменти буття» Арістотель розглядає матерію, форму, рух. Він
вкладає це вчення у загальну формулу переходу можливості у дійсність. Матерія
визначається як чиста можливість буття, а не саме буття, існують два види
матерії— перша матерія як чиста можливість буття (вона незмінна), і друга
матерія, яка перебуває у речах (вона змінюється, має початок і кінець).
У
розділі «становлення» викладається вчення про причини, якими визначається
перехід можливості в дійсність. Арістотель налічує 4 причини: 1) матеріальну,
2) формальну, 3) дійову, 4) цільову (або кінцеву). Припущення формальної та
цільової причин є даниною ідеалізмові й телеології. Кожну річ неорганічної і
органічної природи можна запитати: «для чого?», «заради чого?». Це означає, що
мета властива розвиткові кожної окремої речі, рослини, тварини. Існує також
мета, або ентелехія перша, і в розвитку Всесвіту. Ця мета стоїть над
матеріальним світом і спрямовує розвиток Всесвіту. У вченні про природу він
уперше в історії людського мислення створив класифікацію форм руху, розрізняв
шість видів руху: 1) виникнення, 2) знищення, 3) рух як зміна якісна, 4)
збільшення, 5) зменшення, 6) переміщення.
У
«Фізиці» А., узагальнюючи вчення своїх попередників, виклав погляди на природу.
Основою світу, є матеріальний субстрат, первинна матерія із взаємовиключаючими
протилежними властивостями, «первинними якостями»: тепле і холодне, сухе і
вологе. З комбінації цих властивостей утворюються 4 стихії: вогонь (тепле і
сухе), повітря (тепле і вологе), вода (холодне і вологе), земля (холодне і
сухе). Зміна властивостей призводить до зміни агрегатного стану речовини. Землю
вважав за єдиний центр Всесвіту, обмеженого, на його думку, у просторі і
безконечного в часі. Навколо Землі обертаються особливі сфери, в яких
закріплені планети і небо з зірками.
Свої
погляди на явища природи Арістотель виклав у творах «Історія тварин», «Про
виникнення тварин» та ін. На підставі численних спостережень А. поділив тварин
на 2 групи, що приблизно відповідають групам хребетних і безхребетних, заклав
основи описової й порівняльної анатомії, описав близько 500 видів тварин.
Вивчаючи зародковий розвиток курей, спостерігав поступове новоутворення частин
організму. А. висловив ідеї про єдність в природі та про градацію організмів,
тобто про існування в природі поступових переходів від неживих тіл до рослин і
від них—до тварин.
В
своїх суспільно-політичних поглядах Арістотель виступає як ідеолог античного
рабовласницького суспільства, захисник рабства і рабовласницької держави.
Рабство розглядав як природне явище: природа прирекла одну людину бути рабом,
іншу — паном. Держава, за виникла природним шляхом з сім'ї як першої форми
спільного існування людей. Шляхом об'єднання кількох сімей утворюються
«селища», а з них і держава. Поняття «суспільство» і «держава» чітко не
розрізняв.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
1.
В чому проявляється потяг до
знання у людей на думку Аристотеля.
2.
Чим відрізняється чуттєве
сприйняття у тварини від чуттєвого сприйняття людини?
3. В чому полягає відмінність досвіду від науки та мистецтва?
4. Яка роль відводиться досвіду в отриманні нового знання?
5. В чому полягає сутність(роль) одиничного та загального у
пізнанні?
6. Що зумовлює виникнення знання?
7. Яка роль чуттєвого сприйняття в отриманні нового знання?
8. На що направлена пізнавальна активність людини. Що є предметом
вивчення метафізики.
9. Які причини і начала виділяє Аристотель в пізнанні сущого?
10. Що спонукало мудреців до філософування? (отримання користі чи
задля розуміння)
11. Які першопричини виділяє Аристотель у пізнанні сущого?
12. Що можна вважати за єдину причину всього сущого?
МЕТАФИЗИКА
КНИГА ПЕРВАЯ
ГЛАВА ПЕРВАЯ
Все люди от природы стремятся к знанию. Доказательство тому -
влечение к чувственным восприятиям: ведь независимо от того, есть от них польза
или нет, их ценят ради них самих, и больше всех зрительные восприятия, ибо
видение, можно сказать, мы предпочитаем всем остальным восприятиям, не только
ради того, чтобы действовать, но и тогда, когда мы не собираемся что-либо
делать. И причина этого в том, что зрение больше всех других чувств содействует
нашему познанию и обнаруживает много различий [в вещах].
Способностью к чувственным восприятиям животные наделены от
природы, а на почве чувственного восприятия у одних не возникает память, а у
других возникает. И поэтому животные, обладающие памятью, более сообразительны
и более понятливы, нежели те, у которых нет способности помнить; причем
сообразительны, но не могут научиться все, кто не в состоянии слышать звуки,
как, например, пчела и кое-кто еще из такого рода животных; научиться же
способны те, кто помимо памяти обладает еще и слухом.
Другие животные пользуются в своей жизни представлениями и
воспоминаниями, а опыту причастны мало; человеческий же род пользуется в своей
жизни также искусством и рассуждениями. Появляется опыт у людей благодаря
памяти; а именно многие воспоминания об одном и том же предмете приобретают
значение одного опыта. И опыт кажется почти одинаковым с наукой и искусством. А
наука и искусство возникают у людей через опыт. Ибо опыт создал искусство, как
говорит Пол, - и правильно говорит, - а неопытность - случай. Появляется же
искусство тогда, когда на основе приобретенных на опыте мыслей образуется один
общий взгляд на сходные предметы. Так, например, считать, что Каллию при
такой-то болезни помогло такое-то средство и оно же помогло Сократу и также в
отдельности многим, - это дело опыта; а определить, что это средство при
такой-то болезни помогает всем таким-то и таким-то людям одного какого-то склада
(например, вялым или желчным при сильной лихорадке), - это дело искусства.
В отношении деятельности опыт, по-видимому, ничем не отличается от
искусства; мало того, мы видим, что имеющие опыт преуспевают больше, нежели те,
кто обладает отвлеченным знанием, но не имеет опыта. Причина этого в том, что
опыт есть знание единичного, а искусство - знание общего, всякое же действие и
всякое изготовление относится к единичному: ведь врачующий лечит не человека
[вообще], разве лишь привходящим образом, а Каллия или Сократа или кого-то
другого из тех, кто носит какое-то имя, - для кого быть человеком есть нечто
привходящее. Поэтому если кто обладает отвлеченным знанием, а опыта не имеет и
познает общее, но содержащегося в нем единичного не знает, то он часто ошибается
в лечении, ибо лечить приходится единичное. Но все же мы полагаем, что знание и
понимание относятся больше к искусству, чем копыту, и считаем владеющих
каким-то искусством более мудрыми, чем имеющих опыт, ибо мудрость у каждого
больше зависит от знания, и это потому, что первые знают причину, а вторые нет.
В самом деле, имеющие опыт знают "что", но не знают
"почему"; владеющие же искусством знают "почему", т. е.
знают причину. Поэтому мы и наставников в каждом деле почитаем больше, полагая,
что они больше знают, чем ремесленники, и мудрее их, так как они знают причины
того, что создается. А ремесленники подобны некоторым неодушевленным предметам:
хотя они и делают то или другое, но делают это, сами того не зная (как,
например, огонь, который жжет); неодушевленные предметы в каждом таком случае
действуют в силу своей природы, а ремесленники - по привычке.
Таким образом, наставники более мудры не благодаря умению
действовать, а потому, что они обладают отвлеченным знанием и знают причины.
Вообще признак знатока - способность научить, а потому мы считаем, что
искусство в большей мере знание, нежели опыт, ибо владеющие искусством способны
научить, а имеющие опыт не способны.
Далее, они одно из чувственных восприятий мы не считаем мудростью,
хотя они и дают важнейшие знания о единичном, но они ни относительно чего не
указывают "почему", например почему огонь горяч, а указывают лишь,
что он горяч.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
|