Проблема людини, її життя і смерті протягом багатьох століть притягувала до себе увагу мислителів. Люди намагалися осягнути таємницю людського буття, вирішити одвічні питання: Що таке життя? Коли і чому на нашій планеті з'явилися перші живі організми? Як продовжити життя? Питання про загадку виникнення життя природно, тягне за собою питання про сенс смерті. Що є смерть? Тріумф біологічної еволюції або плата за досконалість? Чи здатна людина запобігти смерті і стати безсмертною? І, нарешті: що ж панує в нашому світі - життя або смерть?

Проблема сенсу життя стала, за словами Г. Гейне, "проклятим" питанням філософії та історії.

Трагізм людського існування полягає в тому, що людина як би "закинута" (за висловом екзистенціалістів) в предметно-фізичний світ. Як жити в світі, усвідомлюючи тлінність свого існування? Як пізнати нескінченне кінцевими засобами пізнання? Не впадає людина в постійні помилки, пояснюючи собі світ? Більшість людей відчуває свій розрив зі світом природи, соціуму, космосу, і це розцінюється ними як відчуття самотності. Усвідомлення людиною причин своєї самотності не завжди рятує від неї, але веде до самопізнання. Це було сформульоване ще в античності, але і до цього дня головною таємницею людини є вона сама.

Зіткнення життя і смерті - це джерело творчості людини. У мистецтві ситуація смерті реалізується в одній з найбільш розвинених форм естетичного вираження - у трагедії. Як писав М. Волошин: "Джерело якого творчості лежить у смертельному напрузі, в зламі, в надриві душі, у спотворенні нормально-логічного плину життя".

У ході історії змінюється не тільки розуміння смерті, але й місце проблеми смерті у культурі. В архаїчних культурах проблема смерті займала одне з центральних місць. У стародавні періоди накопичено великий досвід вмирання та перевтілення. Такий досвід зафіксовано у пам'ятках минулого - Єгипетській та Тібетській книгах мертвих. Значне місце займає ця проблема у середньовічному світогляді з його ідеєю посмертної відплати за гріхи, коли життя перетворюється на своєрідну підготовку до смерті. У XIV ст. на Європу нахлинули мор, війни, чума, що показали такі страхіття смерті, які привели до того, що тема смерті аж до XVI ст. заступила собою все. Розпочинаючи з епохи Відродження смисловий центр у світогляді європейської людини дедалі більше переміщується з думок про смерть на думки про життя, з потойбічного на поцейбічний світ. Цю тенденцію досить чітко виявив Бенедикт Спіноза, який наполягав, що вільна людина ні про що так мало не міркує як про смерть, мудрість полягає як раз у міркуванні не про смерть, а про життя. Проблема смерті знов повертається у світогляд європейської людини вже в XX ст. у зв'язку з усвідомленням загальної трагічності, нестійкості людського буття, невідомими раніше страхіттями вмирання. З іншого боку, підсилення уваги до проблеми смерті обумовлено досягненнями у сфері геронтології, реаніматології, біології, генетики та інших спеціальних знань, які виявляють нові аспекти науки.

Навряд чи раціональні аргументи змусять людину коли-небудь полюбити смерть, але філософські роздуми з цього приводу можуть допомогти їй більш мудро ставитися до життя.

Людина не зустрічається зі смертю, твердив Епікур (коли ми є, то смерті ще немає, а коли є смерть, то нас вже немає), тому її не слід лякатися.

Кожен повинен для себе рано чи пізно відповісти на питання: "навіщо?". Після цього, дійсно, вже не так важливо "як?", бо сенс життя знайдений. Він може бути у вірі, в служінні, в досягненні мети, у відданості ідеї, в любові - це вже не принципово.

1. Роздуми про сенс життя в історичному контексті

1.1 Східний підхід до життя людини

Джайнізм

Життя - страждання, яке зв'язується з законом необхідності (кармою). Джайни вчать про наявність у всесвіті двох самостійних начал - "Джива" (живе) і "аджива" (неживе). Тіло - неживе, душа - жива. Людина перероджується з одного тіла в інше і весь час піддається стражданням. Вища мета - роз'єднання Джива і аджіви. Їх з'єднання - головна і основна карма - джерело страждань. Але закон карми можна перемогти, якщо звільнити джин (душу) від карми шляхом "трьох перлин" джайнов:

правильної віри;

правильного пізнання;

правильної поведінки.

Щастя і свободу людини - в повне звільнення душі від тіла.

Буддизм

Будду, в основному, цікавило людське життя, наповнене стражданнями і розчаруваннями. Тому його вчення було не метафізичним, а, швидше, психотерапевтичним. Він вказав причину страждань і спосіб їх подолання, скориставшись для цієї мети традиційними індійськими поняттями такими, як "майя", "карма", "нірвана" і т.д., і давши їм абсолютно нове психологічне тлумачення. "Шляхетні істини" буддизму спрямовані на те, щоб осягнути причини страждань і таким чином звільнитися від них. На думку буддистів, страждання виникає в тому випадку, якщо ми починаємо чинити опір течії життя і намагаємося утримати якісь стійкі форми, які, будь це речі, явища, люди або думки, все є "майей". Принцип мінливості втілюється також в уявленнях про те, що не існує особливого його, особливого "я", яке було б суб'єктом наших змінюються вражень. Шлях звільнення має вісім елементів:

· Правильне розуміння життя (того, що воно - є страждання, від яких треба позбутися);

· Рішучість;

· Правильна мова;

· Дія (неспричинення зла живому);

· Правильний спосіб життя;

· Зусилля (боротьба зі спокусою, поганими думками);

· Увага;

· Зосередження (складається з чотирьох ступенів, в кінці яких нірвана - повна незворушність і невразливість).

Буддизм проповідує відчуженість від усього, що прив'язує людину до життя, відраза до тіла, почуттів, і навіть розуму:

"Ні до чого не прив'язаний думкою,

Переможець себе, без бажань,

Відчуженістю і недіянням

Людина досконалості досягне".

Таким чином, мета життя згідно буддійської традиції - розірвати порочний кругообіг "сансари", звільнитися від пут "карми", досягти нірвани, стати просвітленим. А сенс життя, відповідно, у такому стані, коли вже не існують уявлення про окремий "я", і постійним і єдиним відчуттям стає переживання єдності всього сущого.

Індуїзм

Розглянемо найбільш філософську течію індуїзму - веданту. Світ складається з безособистісного світового духу - "брахмана", - отримати від якого одкровення - найвища істина і насолода. Індивідуальна людська душа хоч і безсмертна, але набагато поступається світовому духу за ступенем досконалості внаслідок занадто тісному зв'язку з тілом. Цей зв'язок проявляється у підпорядкуванні людської душі ("атмана") закону необхідності ("карму"). Прихильність "атмана" до тіла змушує душу кожного разу після смерті переселятися в інше тіло. Потік таких перевтілень триває, поки людина повністю не звільниться від земних пристрастей і життєвих проблем (від гріхів, по християнству). Тоді настає звільнення і "атман" зливається з "брахманом", тобто. наша душа зливається зі світовим духом. До тих пір, поки ми бачимо у світі різноманіття предметів і явищ, перебуваючи під чарами Майї і, думаючи, що ми існуємо окремо від навколишньої середовища і можемо діяти вільно і незалежно, ми сковуємо себе кармою. Для того щоб звільнитися від уз карми, потрібно усвідомити цілісність і гармонію, які панують у природі, включаючи й нас самих, і діяти відповідно до цього. Індуїсти бачать багато шляхів до звільнення. Люди, які стоять на різних щаблях духовного розвитку та сповідують індуїзм, можуть використовувати для злиття з Божественним різні поняття, ритуали і духовні дисципліни. Індуїстів не турбує та обставина, що ці поняття і практики іноді суперечать один одному, оскільки вони знають, що Брахман лежить поза всіма понять і образів. Це пояснює високу терпимість і сприйнятливість індуїзму до різних впливів. Якщо розглядати індуїзм в цілому, то він ніколи не прагнув змусити своїх послідовників відмовитися від чуттєвої насолоди, не відділяючи тіло від духу і бачачи в ньому невід'ємну частину людської природи. Тому індуїст не намагається контролювати бажання тіла за допомогою свідомої волі, але бачить свою мету в усвідомленні себе з усім своїм єством, тілом і духом. В індуїзмі навіть з'явилося напрям, середньовічний тантризм, в якому шлях до просвітління лежить через глибоке занурення в переживання чуттєвої любові, в якій "кожен втілює в собі обох".

Чарвака

А ось індійські матеріалісти дивляться на проблему людського життя діаметрально протилежно. Матерія - єдина реальність. Душа складається з матеріальних елементів (землі, води, вогню, повітря) і вмирає разом з тілом. "Поки живеш - живи радісно, бо смерті не уникне ніхто". Так з'явився гедонізм. Згідно течією чарвака, єдиний сенс життя - в задоволеннях, що доставляються чуттєвими насолодами. "У нашій владі використати найбільше число задоволень і уникнути неминуче супутніх їм страждань".

Конфуціанство

Людина як особистість існує не для себе, а для суспільства. Мабуть, цим і пояснюється сенс людського життя у представників цієї течії. Громадська субординація і освіта - ось основа конфуціанства.

Даосизм

Даосісти пізнають сенс життя не через логічні викладки, а шляхом споглядальних мандр у дао-потоці. Не виглядаючи з вікна можна бачити природне дао. "Чим далі йдеш, тим менше пізнаєш". Усе, що існує, і людське життя також, має єдину першооснову - дао (шлях, бог, розум, слово, логос, сенс - через особливості китайської мови в цього слова багато відтінків. Згадаймо Біблію "Спочатку було Слово. і Слово було Богом". Логос як першопричину ми також зустрічаємо у Геракліта.) Тому немає сенсу розпорошуватися на минущі форми і різноманіття, досить осягнути дао, і всі питання відпадуть, в тому числі про сенс життя. Мудрець прагне розпізнати дао і діяти відповідно до нього. Таким чином, він стає "людиною з Дао", які живуть у гармонії з природою і процвітають у всіх своїх починаннях. "Тому, хто підпорядковується течією Дао, слідуючи природним процесам Неба і Землі, не складно управляти всім світом". Даоси розглядали логічне мислення як складову частину штучно створеного світу людини, поряд з громадським етикетом і нормами моралі. Вони абсолютно не цікавилися цим світом, зосередивши свою увагу на спогляданні природи, що мало на меті виявити "властивості Дао".

Мені сподобалася ця позиція, тому я хочу навести кілька витягів з основної книги даосів "Дао де цзін", написаної Лао-Цзи в VI столітті до н. е.:

"Хто вільний від пристрастей, бачить чудесну таємницю дао, а хто має пристрасті, бачить його тільки у кінцевій формі".

"Мудрий, роблячи справи, вважає за краще бездіяльність; здійснюючи вчення, не вдається до слів; викликаючи зміни речей, він не виконує їх сам; створюючи, не має.".

"Небо і земля не володіють людинолюбством і надають всім істотам можливість жити власним життям. Мудрий не володіє людинолюбством і надає народу можливість жити власним життям".

"Мудрий ставить себе позаду інших, завдяки чому він виявляється попереду. Він нехтує своїм життям, і тим самим його життя зберігається. Чи не відбувається це через те, що він нехтує особистими інтересами? Навпаки, він діє згідно своїм особистим інтересам".

"Коштовні речі змушують людину чинити злочини. Тому мудрий прагне до того, щоб зробити життя ситим, а не до того, щоб мати гарні речі. Він відмовляється від останнього і обмежується першим".

"Коли істота, повна сил, стає старою, то це називається відсутністю дао. Хто не дотримується дао, загине раніше часу".

"Той, хто знає людей розсудливий. Той, хто знає себе - просвітлений".

"Хто не втрачає свою природу, довговічний. Хто вмер, але не забутий, той безсмертний".

"Дао приховано від нас і не має імені. Але тільки воно здатне допомогти всім істотам і привести їх до досконалості".

Дзен

Як творча переробка індійського буддизму і китайського даосизму дзен отримав свій розвиток і характерну особливість в Японії, надавши "осмисленість" існування. Мета послідовників цього філософського напряму - досягнення просвітлення, відчуття, так званого в дзен "саторі". Але це просвітлення, на відміну від буддизму, означає не видалення від світу, а навпаки, активну участь у повсякденних справах. "Як дивно це, як таємниче! Я підношу дрова, я завжди ношу воду". Таким чином, ідеал дзен полягає в тому, щоб природно і спонтанно жити своїм повсякденним життям. "Коли голодний - їж, коли втомився - спи" - ось, що таке дзен. Хоча це здається простим і очевидним, як багато інших положень дзен, насправді це досить складне завдання. Відповідно до відомого дзенського вченню, "поки ти не знайомий з вченням дзен, гори - це гори, ріки - це ріки; коли ти вивчаєш дзен, гори перестають бути горами, а річки - ріками; але після того, як ти досяг просвітлення гори - це знову гори, а річки - знову ріки". Так як дзен стверджує, що просвітлення може втілюватися у будь-якому повсякденному занятті, він зробив величезний вплив на всі сторони традиційного способу життя японців. Серед них не тільки мистецтва (живопису, каліграфії, садівництва і т.д.), і різні ремесла, але також розмаїття церемоній, наприклад: чаювання і складання букета. Кожен з цих видів діяльності в Японії називається До, тобто Дао, або Шлях, до просвітління. Всі вони досліджують різні аспекти дзенського світосприйняття, стверджують спонтанність, простоту і абсолютну присутність духу, і можуть використовуватися для підготовки злиття індивідуальної свідомості з вищою реальністю.

Хоча школи східної філософії відрізняються в деталях, всі вони підкреслюють принципову цілісність Всесвіту. Найвища мета їх (індуїстів, буддистів, даосів) - усвідомлення єдності і взаємозв'язку всіх речей, подолання відчуття своєї ізольованою індивідуальності і злиття з вищою реальністю. Досягнення цієї мети - "Пробудження" - заслуга не одного тільки розуму, це переживання, релігійне за своєю сутністю, залучає всю людину. Тому більшість східних філософських систем релігійні.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5

Новости

Мои настройки

Наверх