З табл. 2.10 видно, що за період 2007-2009 років залежність бюджетів адміністративно-територіальних одиниць зростала. Особливо це характерно для бюджетів сіл Бочківці, Шилівці, Крутеньки та міського бюджету Хотина. Обсяг отриманих трансфертів бюджетами територіальних громад у 2009 році, відносно 2007 року, зріс відповідно на 39055,4 тис.грн. або на 175,5%, в порівняні з 2008 роком – на 13680,4 тис. грн. або 117,7%

Сільські бюджети та міський бюджет, в свою чергу, у 2007 році передали до районного бюджету 131,0 тис.грн. субвенцій на виконання власних повноважень для виконання загальнорайонних програм і здійснення відповідних заходів загальнорайонного характеру.

Варто звернути увагу на бюджети, розмір дотацій яких, хоч і не значно зріс в абсолютній сумі, але збільшився у декілька разів, порівняно з 2007 роком. Сюди відносяться бюджети територіальних громад сіл Бочківці (на 2784,2%), Рашків (257,7%), Пашківці (252,9%), Долиняни (214,5%). Разом по місцевих бюджетах обсяг одержаних з районного бюджету трансфертів в 2008 році порівняно із 2009 роком зріс на 4379,2 тис. грн., а в порівняні із 2007 – збільшився на 8870,1 тис. грн. По відношенню до 2008 року, в базовому періоді темпи зростання міжбюджетних трансфертів місцевих бюджетів Хотинського району дещо знизились.

Одержання значних трансфертів місцевими бюджетами сприяє підвищенню рівня фінансової забезпеченості відповідних територій. Проте, з іншого боку, посилюється фінансовий тягар тих бюджетів, з яких виділяються ці кошти. Тому, на сучасному етапі першочерговим завданням постає розроблення ефективних шляхів покращення системи міжбюджетних відносин, користуючись як здобутками вітчизняних вчених, так і досвідом зарубіжних країн.

Отже, розглянувши фінансово-економічне становище району і проаналізувавши міжбюджетні трансферти місцевих бюджетів Хотинського району за 2007-2009 роки, можемо сказати, що доходи вище зазначених бюджетів в 2008 році як і попередніх роках формувались, в основному, за рахунок офіційних трансфертів.

Ці показники є невтішними, оскільки у загальній структурі місцевих бюджетів району трансферти переважають доходи більше як на половину, але суми власних надходжень сільських, міського та районного бюджетів також зростають, але дані суми є недостатніми, щоб змінити негативну тенденцію в загальній структурі. Тому необхідно надавати допомоги дотаційним бюджетам лише на умовах поворотності та платності, щоб в них з’явилися стимули для нарощення власних надходжень, також проведенням органами місцевого самоврядування ефективної політики у сфері доходів.

Можна впевнено стверджувати, що протягом проаналізованого періоду бюджет Хотинського району мав чітко виражений дотаційний характер і показував свою залежність, в основному, від фінансових потоків із державного бюджету.

Загалом міжбюджетні відносини як необхідна і загально значима складова бюджетного механізму регіонального розвитку перебуває нині в Україні на стадії подальшого становлення. З метою інтенсифікації цього процесу у напрямі сприяння економічному розвиткові необхідно вживати заходи адміністративного характеру (удосконалення нормативно-правової бази міжбюджетних відносин), так і здійснювати загальноекономічні трансформації на рівні держави та окремих територій. Отож, базовим принципом при розв’язанні складних завдань бюджетного регулювання має стати державна фінансова політика, орієнтована на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки. Бюджетний механізм має бути спрямовано на забезпечення відтворення фінансових ресурсів держави, закріплення та подальший розвиток досягнутих темпів економічного зростання, створення сприятливих умов для детінізації економіки, розвитку підприємницької діяльності, дієвого інвестиційного клімату.

Розділ 3. Проблеми та перспективи використання механізму бюджетного регулювання в Україні

3.1 Зарубіжний досвід використання механізму бюджетного регулювання

На сучасному етапі розвитку економіки незалежної України в цілому, і бюджетної системи зокрема, важливим питанням постає розвиток та вдосконалення бюджетного механізму. Тому пріоритетним напрямом у цій сфері стає використання зарубіжного досвіду використання бюджетного механізму стимулювання економічного розвитку і пошуку можливостей для його впровадження в Україні. На сучасному етапі державний бюджет зарубіжних країн базується на балансовому методі, згідно з яким видатки дорівнюють доходам. Структура державного бюджету має свої особливості в кожній країні наприклад, державний бюджет в Англії включає дві частини: консолідований фонд, по якому проходять поточні доходи і видатки та національний фонд позичок, по якому показуються видатки по капітальних вкладеннях.

У цілому бюджет сучасних зарубіжних країн виконує такі функції:

Перерозподіл національного доходу.

Державне регулювання і стимулювання економіки.

Фінансове забезпечення соціальної політики.

Контроль за утворенням і використанням централізованого фонду державних коштів [31, 435].

Бюджет і його складові – доходи та видатки дуже чутливі до кон’юнктурних змін макроекономічних і макрофінансових показників. Тому вихідною основою і важливим елементом бюджетних розрахунків є реально обґрунтовані макроекономічні та макрофінансові прогнози, без яких неможливе якісне складання бюджету. Відповідно, подібні передбачення мають бути доступними для контролю, відкритими для незалежної експертизи [31, 371].

У західних країнах при поданні річного бюджету в законодавчі органи, мають бути обнародувані також макроекономічні і мікроекономічні оцінки та припущення. Так, у США та Німеччині міністерства фінансів готують повний набір макроекономічних прогнозів у бюджетно-фіскальному контексті, які розглядаються конгресом і бундестагом водночас із альтернативними прогнозами уряду. В Канаді інший підхід – в основу державної макроекономічної політики покладені узагальнені прогнози приватного сектору (оцінки союзів промисловців та підприємців) [31, 372].

У більшості країн бюджет все ще складається на рік. Проте набуває сили науково і кількісно обґрунтованого передбачення перспектив економічного розвитку, наслідків поточної фінансової політики на майбутнє. З кінця 90-х років у країнах-членах ЄС згідно зі спеціальним законодавчим актом Союзу (“The Stability and Growth Pact”) введено обов’язкове трирічне прогнозування у cфері фіскальної політики, яке має на меті також сприяти підвищенню бюджетному механізму економічного зростання завдяки зростанню контролю за виконанням стабілізаційних програм. Усе більше урядів розробляють середньострокові, а в деяких випадках і довгострокові оцінки та прогнози бюджетно-фіскального стану держави. Експерти Міжнародного валютного фонду назвали таку практику основою бюджету на середньострокову перспективу (ОБСП).

У країнах з розвинутою ринковою економікою у 80-х роках та країнах з перехідною економікою у 90-х роках ХХ століття відбувалися інституційно-структурні зміни, зокрема, структура дохідної та видаткової частин бюджету, яка достатньою мірою відображає процес бюджетного регулювання, змінювалася, враховуючи динаміку економічних процесів.

Створення політично стабільного суспільства та стійко зростаючої національної економіки неможливо без вирішення проблем вирівнювання міжрегіональних розходжень, подолання кризових явищ і відставання в розвитку окремих територій. Накопичений світовий досвід застосування з цією метою бюджетних механізмів може виявитися корисним і для України. Основними причинами нерівномірного розвитку й економічної відсталості окремих регіонів служать: тривалі циклічні кризи надвиробництва, ламання виробничої й господарської структур, низький рівень галузевої диверсифікованості й залежність від зовнішніх ринків, у тому числі зарубіжних, невідповідність факторів виробництва вимогам сучасного науково-технічного розвитку, несприятливі природні й кліматичні умови, екологічні катастрофи й стихійні лиха, історичні й соціокультурні особливості, пов’язані, зокрема, з концентрацією корінного населення, несприятливі демографічні тенденції. Характер й актуальність проблеми значною мірою визначаються загальним рівнем економічного розвитку країни, її історичними й національними особливостями. Більше того, з переходом до якісно нового етапу розвитку змінюються й критерії відсталості. Так, до Другої світової війни у промислово розвинутих країнах до депресивних зараховували аграрні й гірничодобувні регіони. В 1950-ті роки такими вважалися регіони з переважною орієнтацією на первинну переробку промислової й сільськогосподарської сировини, в 1970-ті роки – ті, де були зосереджені основні галузі промисловості (металургія, автомобільна промисловість, енергетика), а останніми роками – регіони, що повільно освоюють наукомісткі та ресурсоощадні технології.

Найважливішим елементом нормативнорозрахункових методів служать міжбюджетні трансферти. Відповідно до визначення, прийнятого в міжнародній практиці (яке використовується, зокрема, Постійним комітетом Ради Європи по справах регіональних і місцевих органів влади), трансферти (гранти) – це надходження фінансових засобів з бюджетів одного рівня в бюджети іншого, крім надходжень, виражених у формі спільних (часткових) податків і звичайних позичок. Безпроцентні позички зі строком погашення більше 10 років або з невстановленим строком погашення розглядаються як трансферти.

Як приклад виділення частини загального трансферного фонду для надання підтримки “проблемним” територіям може служити досвід Японії, де у формулі трансферту, який вирівнює, робиться спроба максимально враховувати об’єктивні бюджетні потреби територій [22, 71]. Трансферт, що вирівнює, одержує більшість японських префектур і муніципалітетів. Його величина визначається різницею між розрахунковими величинами їх бюджетних потреб і податкового потенціалу. Максимальне наближення до реальних об’єктивних потреб територій досягається шляхом складання модельних бюджетів (окремо для префектури й муніципалітету) та їх наступного коректування за допомогою коефіцієнтів модифікації, які відображають економічну, соціальну, природно-кліматичну і також інституціональну специфіку регіонального розвитку. Для розрахунку величини трансферту, який вирівнює, більшість країн застосовує менш складні математичні конструкції. У формулах використовуються, насамперед, такі індикатори бюджетних потреб, як чисельність населення та показник, обернений доходу на душу населення, а також специфічні показники відсталості або депресивного стану економіки регіону, наприклад: частка корінних жителів у загальній чисельності населення; питома вага населення, яке живе за межею бідності; показник, обернений обсягу ВВП регіонів на душу населення.

Іноді розраховуються сукупні індекси бюджетних потреб. Так, у Португалії такий показник застосовується для розподілу засобів інвестиційного фонду муніципалітетів, що фінансує витрати на основний капітал господарської та соціальної інфраструктури. Сукупні індекси інвестиційних бюджетних потреб окремих муніципалітетів розраховуються як середні геометричні індекси специфічних бюджетних потреб (вони включають: показники, зворотні величині непромислового споживання електроенергії й споживання води на душу населення; питома вага будинків без ванних кімнат; обсяг запланованого житлового будівництва; чисельність дітей до 5 років; чисельність осіб понад 65 років; різницю між фактичною й цільовою забезпеченістю населення лікарями), розрахованих на основі питомої ваги відповідних статей капіталовкладень у муніципальних інвестиційних бюджетах (електроенергетика, водопостачання та каналізація, житлове і дорожнє будівництво, дитячі установи та установи по обслуговуванню пенсіонерів, охорона здоров’я).

У формулі загального трансферту особливе значення надається факторам розвитку в країнах третього світу (у тому числі в нових індустріальних державах), які мають величезну територію, характеризуються значними міжрегіональними розходженнями та зіштовхуються зі складними етнічними проблемами. До таких держав слід віднести, насамперед, Індію, яка широко застосовує різні види загальних трансфертів для вирішення регіональних проблем. Так, трансферт, який субсидіює поточні витрати штатів і фінансовим джерелом якого служить особистий прибутковий податок (85,0% збору), розподіляється між ними за формулою, що враховує такі фактори: розрив у рівні доходу на душу населення порівняно з багатшими штатами (його частка в розрахунковій величині трансферту становить 45,0%); чисельність населення штату (22,5%); рівень відсталості (11,2%), який визначається за кількістю членів зареєстрованих каст та племен і чисельністю сільськогосподарських робітників; показник, обернений особистому доходу на душу населення (11,2%); внесок штату в загальний обсяг податкового збору за ряд років (10,0%).

Фінансові потреби депресивних і відсталих регіонів можуть ураховуватися й шляхом безпосереднього виділення частини фонду, що вирівнює, на їх потреби. Щодо цього так само показовий досвід Індії. Поряд із загальними трансфертами, що субсидіюють поточні бюджетні витрати штатів, в Індії використовується й інвестиційний загальний трансферт, так звані “планові відрахування”. Десять відсотків його фонду резервується за “штатами особливої категорії” (у число яких входить політично нестабільний Пенджаб), інше розподіляється в таких пропорціях: 60% – за чисельністю населення; 10% – за показником збирання податків; 20% – за ступенем відсталості, яка визначається розривом у рівні доходу на душу населення щодо середнього по країні. Диференційований підхід застосовується й при наданні фінансових коштів. Допомога найбіднішим штатам на 90% здійснюється у вигляді субсидій та на 10% – у вигляді позик, тоді як для інших штатів субсидії та позики розподіляються в пропорції 3:7. У деяких країнах при вирішенні питань регіонального розвитку вплив справляється на формування окремих фондів загального трансферту “проблемних” територій (трансферт, який вирівнює соціально-економічний стан регіонів). Це характерно, насамперед, для Німеччини, яка має великий досвід використання таких трансфертів, які одержали назву “федеральні додаткові відрахування”. Цей метод використовується у її нових Східних землях, які через їх специфіку не могли бути відразу включені в систему бюджетного горизонтального вирівнювання, що діє на іншій території країни. В 1990-1994 роках вони одержували фінансову допомогу зі спеціально створеного фонду “Німецька єдність”. Її загальний обсяг за цей період склав 160,7 млрд. марок, з них 49,6 млрд. було виділено з бюджету федерації, 16,1 млрд. – з бюджетів федеральних земель і 95 млрд. – у вигляді державних позик на кредитному ринку. Федеральний уряд і влада старих земель рівною мірою беруть участь у погашенні кредиту. При цьому платежі старих земель здійснюються у формі відмови на користь федерації від частини належної їм частки в зборі ПДВ. Засоби фонду розподілялися між Східними землями пропорційно чисельності населення та надходили в їхнє повне розпорядження.

Проблеми формування раціональної структури господарського комплексу актуальні для багатьох інших країн, зокрема для Російської Федерації, де структура економіки є деформованою. Звертається увага на необхідність бюджетної політики економічного зростання спрямованої на ліквідацію крупних галузевих та регіональних диспропорцій. Держава має проводити таку бюджетну політику, яка буде спрямована на забезпечення збалансованості економіки, її секторів із різними рівнями доходності, диверсифікацію виробництва та зменшення надмірних доходів посередницької сфери.

Стимулювати економічний розвиток регіонів можливо шляхом вивчення та розповсюдження зарубіжного досвіду застосування моделей фіскального федералізму. Загальна ідея фіскального федералізму полягає у фінансуванні витрат адміністративно-територіальних одиниць за рахунок власних ресурсів. В цьому випадку необхідно надати можливість на регіональному рівні формувати перелік та розмір місцевих податків, які забезпечать бажаний рівень соціально-економічного розвитку відповідного регіону. Безперечно, неефективна діяльність регіональної влади може привести до збільшення розбіжностей у соціально-економічному розвитку регіонів. Але позитивний досвід регіонів, які зможуть використати надані можливості для забезпечення суттєвих зрушень у якості життя населення, приведе до активізації діяльності влади, бізнесу, громадськості усіх регіонів заради поліпшення умов свого життя. Слід відзначити, що в США саме у період бюджетного дефіциту та економічного спаду акцентували увагу на забезпеченні фінансування місцевих соціальних видатків за рахунок місцевих податків, які тепер складають майже 88,6% доходів місцевих бюджетів [41, 9].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10