порушення емітентом своїх зобов'язань щодо інформуван­ня власників цінних паперів та біржі про свою діяльність;

порушення правил біржі;

подання заяви про неплатоспроможність емітента;

ліквідація емітента.

Біржа має право приймати рішення про вилучення одного виду цінного папера емітента з одночасним вилученням інших видів цінних паперів того ж емітента з офіційного котирування.

Дата фактичного вилучення цінного папера повинна публі­куватися в офіційному виданні біржі.

Вимоги, які пред'являють фондові біржі до емітентів, що бажають торгувати на них своїми цінними паперами, вста­новлюються статутами та правилами бірж і часто відрізня­ються навіть на біржах однієї держави. Як правило, одні фон­дові біржі пред'являють більш жорсткі вимоги, інші — менш суворі.

На Українській фондовій біржі, наприклад, відповідно до ст. 2.1.1 Правил біржі офіційне котирування складається з двох котирувальних відділень: К-1 і К-2.

У першому відділенні знаходяться цінні папери, емітенти яких задовольняють економічним та фінансовим критеріям, що встановлені Вищим біржовим комітетом. Ці емітенти зобов'язані регулярно розповсюджувати інформацію про свою діяльність.

У другому відділенні знаходяться цінні папери, емітенти яких не відповідають повністю економічним і фінансовим критеріям, що встановлені для цінних паперів відділення К-1. Проте економічне та фінансове становище цих емітентів визнається кількісно та якісно задовільним щодо вимог, які висуваються УФБ. Обов'язки щодо розповсюдження інформації зберігаються такі ж, як і для емітентів паперів відділення К-1.

На Українській фондовій біржі рішення про допуск цінних паперів до офіційного котирування приймається за умов відповідності емітента вимогам, встановленим Положенням про допуск (лістинг) цінних паперів і вилучення їх з обігу та котирування на Українській фондовій біржі.

Зокрема, мінімальний статутний фонд емітента повинен складати не менш 50 000 мінімальних заробітних плат, а міні­мальна загальна кількість засновників (акціонерів) має бути не менш однієї тисячі юридичних і фізичних осіб.

Для порівняння, статутний капітал компанії для допущен­ня до лістингу на Токійській фондовій біржі повинен бути не менше 1 млрд ієн, на Нью-Йоркській — 60 млн аме­риканських доларів.

На фондових біржах багатьох країн при проведенні лістингу беруть до уваги також об'єктивні показники фінан­сового стану та стабільності емітента. Монреальська біржа, наприклад, ставить таю вимоги до компаній, що претендують на лістинг.

До доходів емітента: для промислових, інвестиційних ком­паній і компаній по нерухомості — мінімальний чистий доход за останній фінансовий рік повинен становити не менше 100 000 канадських доларів (для компаній, що перебувають у стадії становлення, — 50 000 канадських доларів);

До мінімальних чистих нематеріальних активів — 1 млн канадських доларів для діючих компаній і 500 000 канадських доларів для компаній, що перебувають у стадії становлення.

Крім того, всі емітенти повинні бути прибутковими за останні три фінансових роки або мати за останні півроку випуск цінних паперів у вільний продаж по проспекту2.

На фондових біржах багатьох країн кількість осіб, які мо­жуть брати участь у торгах, обмежена, і тому членами бірж можуть стати лише суб'єкти, які придбали право на здійснен­ня біржових операцій (купили місце на біржі)3. Таке право після його набуття стає власністю покупця і може, з урахуванням певних обмежень, які містить статут біржі, бути відчужене.

Система купівлі та продажу біржового місця існує на фон­дових біржах США, Японії, Франції, Канади, Італії та деяких інших країн. Статутами багатьох бірж, організованих у формі акціонерних товариств, визначено, що купівля місця на біржі нерозривно пов'язана з придбанням частки в статутному ка­піталі біржі. На біржах, які не обмежують кількість своїх членів, системи продажу та купівлі місця, як правило, не існує.

Як уже згадувалось вище, фондова біржа, забезпечуючи концентрацію попиту та пропозиції на цінні папери, не в змозі вмістити всіх, хто бажав би продати або купити ці папери. Всі функції проведення біржових операцій виконують біржові посередники. Завжди в окремо взятій біржовій угоді задіяні три сторони — продавець, покупець і посередник.

На початкових етапах фондової торгівлі модель операцій з цінними паперами дуже проста — один посередник зводить продавця з покупцем. З ростом масштабів фондових операцій з'являється інша модель — покупець звертається до одного посередника, а продавець до іншого, і вірогідність їх звернен­ня до одного й того самого посередника є дуже малою. За ще більшої інтенсивності фондових операцій складається третя модель — тепер вже самі посередники потребують допомоги, і між ними з'являється ще один — центровий по­середник.

Виконуючи свої функції, біржові посередники можуть діяти двояко.

По-перше, за свій рахунок, стаючи на певний час власниками цінних паперів і отримуючи доход як різницю між курсами їх купівлі й продажу. Таких посередників, як уже зазначалось, називають ділерами.

По-друге, працювати за певний процент від суми угоди, тобто за комісійну винагороду, просто приймаючи від своїх клієнтів доручення на купівлю-продаж цінних паперів.

У першій і другій моделях фондових операцій біржовий посередник може виступати або в одній якості, або в іншій. У третій моделі додержується принцип поділу функцій: цен­тровий посередник працює за свій рахунок, а флангові — на комісійних засадах. Третя модель тривалий час, аж до середини 80-х років, існувала на біржі в Лондоні, за нею до цього часу функціонує Нью-Йоркська фондова біржа. Центровий посередник у Лондоні йменувався "джоббером", у Нью-Йорку — "спеціалістом". Флангові посередники всюди іменуються брокерами.

Операція купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі проходить через три етапи, які характеризуються різни­ми правовими наслідками та особливостями поведінки її учасників. Умовно ці етапи можна назвати так:

 1) підготовка до укладення угоди;

 2) торгівля;

3) розрахунки між сторонами.

У процесі підготовки до укладення угоди біржовий посе­редник (брокерська контора) отримує від своїх клієнтів роз­порядження на купівлю або продаж цінних паперів, здійснює їх систематизацію та облік. Вказані операції відбуваються в офісі контори, після чого відповідні вказівки передаються брокеру безпосередньо на фондову біржу.

Вимоги до біржових замовлень, відповідно до п. 17 Поло­ження про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інфор­маційних систем і регулювання їх діяльності, встановлюються правилами біржі і можуть включати норми, згідно з якими ці замовлення повинні передаватися на біржу будь-яким спо­собом, який влаштовує клієнта і брокерську контору. Умови передачі замовлення можуть визначатися для клієнтів бро­керської контори договором про відкриття рахунка або іншим договором, що передбачає участь агента брокерської кон­тори — збирача замовлень. Біржа або брокерська контора мо­жуть поставити вимогу, щоб передані в усній формі замов­лення були підтверджені письмово.

Брокерська контора повинна нести відповідальність перед своїми клієнтами за умови виконання і своєчасність передачі замовлень на ринок. Біржа може включати в правила норму, що забороняє взаємокомпенсацію замовлень клієнтів як у самій брокерській конторі, так і з іншими брокерськими кон­торами до передачі замовлень на ринок, або дозволяти вико­нання замовлень на позабіржовому ринку.

Правила фондової біржі можуть забороняти брокерській конторі узагальнювати замовлення клієнтів, що стосуються одного і того ж цінного папера і включають однаковий обме­жувальний курс, до їх передачі на ринок, окрім випадків, дозволених біржею для цінного папера з незначною номінальною вартістю.

Торгівля починається з розповсюдження брокером на біржі інформації про бажання продати або придбати певні цінні папери за певну ціну. На основі таких інформація різні бро­кери порівнюють розпорядження купівлі та розпорядження продажу, одержані ними. Якщо умови цих розпоряджень пов­ністю співпадають і угода купівлі-продажу цінних паперів може бути укладена, відбувається акцептапія пропозицій кон­трагентів брокерами, котрі представляють інтереси продавця і покупця, яка фіксується не тільки сторонами, але й фондо­вою біржею.

Якщо торгівля на фондовій біржі здійснюється шляхом аукціону, порядок організації аукціонів у торговельному залі фондової біржі (торгівля "з голосу") має бути визначений у правилах фондової біржі або в іншому документі з урахуван­ням вимог щодо:

визначення видів угод, що можуть укладатися способом онкольного аукціону;

учасників аукціонів;

процедури ведення аукціонів;

визначення видів наказів брокерам/ділерам на купівлю-продаж цінних паперів (ринковий, лімітний, стоп-наказ тощо);

оформлення біржових угод;

форми оголошення замовлень.

Процедури здійснення біржової торгівлі, встановлені пра­вилами біржі, повинні містити в собі: а) принципи котируван­ня цінних паперів, угоди щодо яких здійснюються на біржі, б) введення цінних паперів, прийнятих на офіційне коти­рування, до продажу та в) способи і періодичність повідом­лення біржі, яке уточнює дату першого котирування і обра­ний механізм введення до продажу.

Залежно від становища на ринку після котирування (аб­солютна або неповна рівновага, ринок, обмежений в нерівно-вазі, тощо) біржа повинна публікувати біржовий курс цінних паперів. Якщо неможливо визначити курс, біржа не публікує ніякої інформації про стан ринку (ринок поза котируванням). Правилами може визначатися, що курси узагальнюються через біржовий індекс, оприлюднення якого є обов'язковим.

Завданням системи клірингу є визначення взаємних зобов'язань сторін угоди купівлі-продажу цінних паперів на момент її виконання і, при цьому, мінімізація переміщень як цінних паперів, так і грошових коштів.

Залежно від особливостей здійснення розрахунків між сто­ронами угоди розрізняють дві системи клірінгу: 1) одинична система; 2) залік.

За одиничної системи покупець цінних паперів після укладення угоди переводить грошові кошти або їх еквівалент у допустиму для продавця форму. Продавець, у свою чергу, тримає цінні папери у формі, придатній для поставки покуп­цю. Після цього обидві сторони обговорюють певний меха­нізм обміну паперів на гроші. Всі подальші угоди між сторо­нами протягом цього біржового дня здійснюються за цією самою схемою, але повністю незалежно від попередніх або подальших угод.

Система заліку використовується за значної інтенсивності фондових операцій і дозволяє звести розрахунки по певному виду цінних паперів до мінімальної кількості їх передач.

Існує три варіанти заліку: 1) двосторонній залік; 2) бага­тосторонній залік; 3) безперервне залікове виконання.

Двостороннім, або попарним, визнається залік, який відбу­вається між двома одними і тими самими сторонами, які протягом одного робочого біржового дня уклали кілька угод щодо одного виду цінних паперів. У цьому випадку система двостороннього заліку дозволяє визначити підсумкове число належних передачі кожною стороною цінних паперів або суму грошей. Двосторонній залік, незважаючи на те, що він є най­простішою формою заліку, зменшує кількість і спрощує процес розрахункових операцій під час виконання угод ку­півлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі.

Використання в процесі розрахунків багатостороннього за­ліку є кроком на шляху до більш ефективних методів клірингу. Учасник біржової торгівлі може укласти за день значну кількість угод щодо одного виду цінних паперів з багатьма сторонами, але багатосторонній залік може при­звести до того, що він матиме одне-єдине зобов'язання або право на одержання перед однією або декількома сторонами.

Нарешті, в системі безперервного залікового виконання (БЗВ) використовується метод багатостороннього заліку. Однак розрахунки за угодами, укладеними певним учасником торгів за один день, не зводяться до підсумкового результату, а всі незакриті його зобов'язання зараховуються проти угод наступного робочого дня.

Однією з характерних рис БЗВ є вклинення клірингової палати між сторонами угоди в ролі протилежної сторони для кожної з них. Таким чином, сторони угод стають боржниками або кредиторами клірингової палати, а не один одного, що значно зменшує ризик невиконання умов угоди однією із сторін. Це пояснюється тим, що невиконання зобов'язань перед кліринговою палатою може призвести в кінцевому результаті до відлучення боржника від участі в торгах на біржі, а клірингова палата зі свого боку справно виконує зобов'язання перед усіма учасниками заліку.

Система безперервного залікового виконання розроблена з метою досягнення повної автоматизації та максимального використання заліку в процесі розрахунків за угодами по цінних паперах. Шляхом зведення в єдине найбільшої кіль­кості угод БЗВ зменшує до мінімуму зобов'язання по постав­ці цінних паперів. Система БЗВ може продуктивно функці­онувати лише в країнах з розвинутим фондовим ринком, оскільки вона вимагає використання автоматичної системи безготівкових розрахунків у високо централізованій та керо­ваній інфраструктурі.

Для нашої країни створення ефективної системи клірингу має стати ключовим кроком до спрощення розрахунків і зни­ження ризику при виконанні біржових угод по цінних папе­рах. Необхідно, в першу чергу, визначити найбільш опти­мальний, з урахуванням рівня розвитку вітчизняного ринку цінних паперів, тип системи клірингу, здатний справно фун­кціонувати на українських фондових біржах. Це одна з основ­них умов обмеження кількості незавершених угод та істотно­го зменшення ринкової вразливості.

Законодавством України передбачені заходи, які мають здійснюватись на фондових біржах з метою забезпечення виконання біржових угод. Зокрема, відповідно до Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності, для забезпечення гарантій щодо виконання зобов'язань правилами біржі має бути перед­бачено, що активи повинні вноситися учасником у вигляді коштів та/або державних цінних паперів як застави, зарахо­вуватися на кліринговий рахунок і утворювати гарантійний фонд, який депонується на рахунках у банку, уповноваже­ному учасниками на здійснення розрахунково-клірингових функцій. Поточний гарантійний внесок має вираховуватися у від­сотках від котирувальної ціни, яка встановлюється для кож­ного контракту, та вноситися учасником за кожну відкриту позицію.

Крім того, правилами фондової біржі може бути встанов­лено, що брокерська контора відповідає перед біржею за ство­рення на рахунках клієнтів необхідних запасів цінних паперів (у випадку продажу) і коштів (у випадку купівлі) перед пере­дачею замовлення на ринок. Біржа ні в якому разі не може відповідати за відсутність необхідних запасів цінних паперів або коштів.

За власною ініціативою або на вимогу правління біржі брокерська контора має право вимагати передачі коштів або цінних паперів до передачі замовлення на ринок. Якщо подавач замовлення не передав цінні папери брокерській конторі на наступний день після операції купівлі-продажу цінних паперів, які були продані, або грошові кошти для купівлі цінних паперів, то брокерська контора має право без попе­реднього повідомлення здійснити повторну купівлю прода­них, але не переданих цінних паперів або продати викуплені, але не сплачені цінні папери. Всі витрати покриваються за рахунок клієнта, який порушив правила.

Біржа може створювати гарантійний ринковий фонд як некомерційну структуру для сприяння роботі брокерських контор.

Питання щодо створення такого фонду, його діяльності та умов формування і використання мають вирішуватися збо­рами акціонерів та визначатися відповідним положенням, погодженим з Державною комісією.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19