Федерація-- форма державного устрою, за яким декілька державних утворень об'єднуються І створюють одну союзну державу. Повноваження між федерацією і респуб-ліками, що в неї входять, розмежовуються єдиною конституцією.

Для республік ленінські пропозиції були більш прийнятнішими, ніж план Сталіна. У грудні 1922 р. VII Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив ідею створення Союзу. ЗО грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу та Союзний договір. Було обрано склад ЦВК СРСР, в тому числі чотирьох голів ЦВК, від України -- Г. Петровського.

Що ж являв собою СРСР? Союзний договір проголошував, що неза-лежні радянські республіки добровільно й на рівноправних засадах вступають у державний союз і деякі свої повноваження передають органам центральної влади. До компетенції союзного уряду входили зов-нішня торгівля, військово-морські та іноземні справи, залізничний транс-порт і поштово-телеграфний зв'язок, утворювались відповідні загальносоюзні наркомати. Питання фінансів, продовольства, праці, робітничо-селянсь-кої інспекції увійшли до компетенції союзного і республіканського урядів, для чого утворювались союзно-республіканські наркомати. До сфери діяльності республіканських урядів були віднесені внутрішні справи, освіта, юстиція, землеробство та соціальне забезпечення.

Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу, відбулося на II з'їзді Рад СРСР в січні 1924 р. З'їзд прийняв Конституцію, яка мала протиріччя. Вона закрі-пила право кожної союзної республіки на вільний вихід із Союзу, встановила, що території не можуть бути змінені без їхньої згоди, але це було фікцією, бо ВКП(б) на це згоду ніколи б не дала. І незабаром союзні республіки фактично втратили свою незалежність і поступово перетво-рились у звичайні адміністративні одиниці унітарної держави.

Набагато десятиріч доля українського народу була поставлена в залежність від політики Центру, який ототожнювався з ЦК ВКП(б), союз-ним урядом та союзними відомствами.

Утворення СРСР було певним компромісом між Москвою та націо-нальними рухами на окраїнах колишньої імперії. Але діяльність більшо-виків у національному будівництві мала тактичний характер. СРСР був псевдофедерацією і до останніх днів свого існування залишався унітар-ною централізованою імперською державою.

Існують полярні оцінки актів 1922 - 1924 рр. Радянські історики зав-жди підкреслювали, що утворення СРСР -- велике національне досяг-нення національної політики компартії, яке відповідало народу України, та інших народів Союзу. Більшість українських істориків за кордоном, зараз також і в Україні, вважають цей акт трагедією українського народу. В той же час деякі намагаються уникнути крайніх суджень. Так, Орест Субтельний, відзначаючи негативні наслідки об'єднання, підкреслює: "Неправильно було б казати, що радянський федералістський устрій зали-шив українців та інші неросійські народи з порожніми руками... Українська Радянська Соціалістична Республіка стала чітко окресленим націо-нальним і територіальним цілим із власним адміністративним центром і апаратом. Таким чином, українці нарешті отримали територіально-адмі-ністративні рамки, що відображали їхню національну самобутність, тобто те, чого,вони не мали з часів козацької Гетьманщини XVII! ст.".

У 1920-ті рр. за темпами промислового роз-витку СРСР суттєво відставав від передових країн Європи. У грудні 1925 р. па XIV з'їзді ВКП(б) було взято курс на проведення індустріалі-зації.

Індустріалізація -- система заходів, спрямова-них на створення великого машинного виробницт-ва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороно-здатності країни.

Причини проведення індустріалізації:

-- необхідність технічного переозброєння економіки;

-- створення військово-промислового комплексу;

--- створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення й можливої економічної ізоляції;

-- необхідність технічної підготовки до кооперування села (випуск трак-торів, машин тощо);

-- необхідність зміни соціально-класової структури населення в бік збіль-шення чисельності робітничого класу.

Проведення індустріалізації в Україні мало ряд особливостей: вона поча-лася не з легкої, а з важкої промисловості; мала різко завищені темпи; роз-виток отримали сировинні галузі; на території Правобережної України про-цеси індустріалізації не набули поширення.

Основні джерела індустріалізації:

-- інвестування у важку промисловість за рахунок легкої та харчової;

-- примусові державні позики;

-- збільшення випуску спиртних напоїв;

-- продаж за кордон нафти, газу, деревини та хутра за низькими цінами;

-- продаж за кордон творів мистецтва;

-- використання безкоштовної праці у вихіднідні (суботникя, недільники); --. широке використання праці в'язнів;

-- режим економії.

Варто особливо підкреслити ще одне джерело ресурсів, яке важко пояс-нити нашим сучасникам,-- народний ентузіазм -- незвичайну за масш-табами духовну енергію народу, що наочно виявилася в соціалістичному змаганні, масовій ударній праці та стаханівському русі. Додаткова інформація

У 1935 р. всю країну облетіло повідомлення: «У ніч на 31 серпня забійник дон-баської шахти «Центральна--Ірміно» Олексій Стаханов установив рекорд: видобув за зміну 102 тонни вугілля за норми 7 тонн».

Щоб припинити здивовані питання: «Як йому це вдалося?» -- партком шахти виніс грізне рішення: «...вказати й попередити всіх тих, хто спробує зводити на-клеп на товариша Стаханова і його рекорд... вони будуть розцінені як найлютіші вороги, що виступають проти потреб людей шахти, нашої країни...»

Після цього в усіх галузях промисловості почали з'являтися «стаханівці». За-вдяки розвиткові стаханівського руху стало можливим постійне підвищення тру-дових норм у промисловості.

Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів роз-витку народного господарства. У роки першої п'ятирічки (1928--1932 рр.)на території України було збудовано заводи ХТЗ, «Запоріжсталь», «Азов-сталь», «Криворіжсталь»; у наступні п'ятирічки -- Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та інші. Підсумки індустріалізації:

-- країна (і Україна також) з аграрної перетворилась на індустріально-аграрну;

-- зміцнилась обороноздатність;

-- відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості;

-- було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку);

-- монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки;

-- створено нову модель керівництва економікою -- адміністративно-ко-мандну.

Висновок. Унаслідок проведеної індустріалізації у 1937 р. за абсолютними обсягами промислового виробництва СРСР вийшов на друге місце у світі після США. Припинилося ввезення з-за кордону кольорових металів, рейко-прокатних станів, екскаваторів, турбін, паровозів та інших видів промис-лової продукції. Було забезпечено техніко-економічну незалежність СРСР від країн

Більшовики пов'язували побудову соціалізму із переведенням селянства на шлях колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) був про-голошений курс на кооперування сільського гос-подарства.

Хлібна криза 1927--1928 рр. і брак валюти, що надходила від продажу хліба за кордон, мо-гли зірвати форсовані темпи індустріалізації. Ке-рівництву держави був потрібен механізм безпе-рервного постачання хліба. Таким механізмом стали колективні господарства (колгоспи). Більшовики вже мали досвід організації колгоспів (радгоспи и комуни у 1918 р.). За умов становлення тоталітарної держави колгоспами було легше керувати, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств. За уявленнями того часу, дрібнотоварний селянський устрій у селі постійно породжував капі-талізм шляхом зубожіння одних і збагачення інших, тому керівництво країни спробувало вивести село до соціалізму.

Націоналізація землі а 1917 р. позбавила державу необхідності сплачува-ти селянам компенсацію за землю при вступі до колгоспу. Успіхи непу до-зволили сільському господарству досягти рівня 1913 р.

Щоб уникнути опору села, були проголошені гуманні принципи кооперу-вання селян: добровільність, поступовість, різноманітність форм кооперації, урахування місцевих умов, фінансова допомога селу тощо.

1929 рік Й. Сталін назвав «роком великого перелому» -- «рішучого на-ступу соціалізму на капіталістичні елементи міста й села». У країні розпоча-лася суцільна колективізація-- процес об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі соціалістичні господарства (колгоспи, радгоспи).

Прискорення темпів колективізації відбувалося за рахунок насильниць-кого залучення селян до колгоспів під загрозою розкуркулювання. Було проголошено перехід від політики обмеження куркульства до політики його лік-відації як класу.

Колективізація в Україні мала бути здійснена за два роки. До кінця пер-шої п'ятирічки було «колективізовано» 70 % селянських господарств. За роки другої п'ятирічки (1933--1937 рр.) у колгоспи було об'єднано 90 % селянських господарств.

У процесі колективізації постало питання про долю заможних селян. Основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Вони були найміцніше прив'язані до землі й не бажали її позбутися. Саме до цієї категорії селянства застосували політику розселянювання: було посилено оподатковування, обмежено оренду землі, за-боронено використання найманої праці, купівля машин та інвентарю; по-чалося вибіркове «розкуркулювання». Унаслідок цього кількість заможних селянських господарств зменшилася. На початку 1930-х рр. влада розпо-чала терор проти селян. Ліквідація заможних господарств супроводжува-лася конфіскацією майна й висилкою на Північ і до Сибіру селян, які не бажали вступати до колгоспів. Усього в Україні за ці роки відбулося розселянювання близько 200 тис. селянських господарств, тобто приблиз-но 1,2--1,4 млн осіб з них було виселено до Сибіру й названо «спецпереселенцями». їхню працю використовували на найважчих роботах. Створи-вши колгоспи і встановивши над ними всеосяжний контроль, держава отримала кошти для індустріалізації.

Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став го-лодомор 1932--1933 рр. Основні причини голоду в Україні: виконання плану хлібозаготівлі було досягнене шляхом вилучення значної частини посівного фонду; на продовження хлібозаготівельної кампанії було конфісковане зерно у колгоспів. Погіршили становище селян запроваджен-ня паспортного режиму в містах і так званий закон про «п'ять колосків», що передбачав за крадіжку колгоспної чи соціалістичної власності роз-стріл або позбавлення волі терміном не менше 10 років із конфіскацією майна.

Селяни, позбавлені продуктів харчування, були приречені на загибель. Голодомор 1932--1933 рр. викликав величезну смертність населення, особ-ливо дітей і старих. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися випадки канібалізму. За різними підрахунками під час голодомору загинуло від 3,5 до 8--9 млн осіб. Таким був наслідок колективізації в Україні. У 2003 р. у зв'язку із 70-річчям голо-домору в Україні були проведені поминальні заходи.

Висновок. Політика колективізації ліквідувала ринкове господарство на

селі. Насильницьке насадження колгоспів, політика розселянювання та

хлібозаготівлі призвели до національної трагедії -- голодомору 1932--

1933 рр., який забрав життя мільйонів людей.

Командні методи часів громадянської війни переносились в умови мирного будівництва, партійний апарат поступово привласнював собі права й обов'язки державних органів І громадських організацій, згорта-лась внутрішньопартійна демократія, зростали репресивні функції адмі-ністративних органів. На цьому фоні і майже без будь-якого протесту з боку маси партійців відбувалось зосередження влади в руках однієї людини -- Сталіна, поступово виник культ його особи. Соціально-політич-ний рівень багатьох комуністів не дозволяв їм зрозуміти негативні процеси й рішуче їх зупинити. Друга частина комуністів вважала правомірним використання командних методів управління і в умовах мирного часу.

Про зміцнення тоталітаризму в Україні 20 - 30-х років свідчать такі тенденції та процеси:

1. Утвердження комуністичної форми тоталітарної ідеології.

2. Монополізація влади більшовицькою партією, усунення з політичної арени інших політичних партій. В Конституцію СРСР 1936 р. було вклю-чено положення про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії в політичній системі.

3. Зрощення правлячої партії з державним апаратом.

4. Встановлення жорсткого контролю держави над суспільним життям.

5. Встановлення монопольного контролю збоку партійно-державного апарату над економічною сферою, централізація керівництва економікою.

Командна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР її основним стрижнем була "надзвичайна система" суспільної організації, що базувалася на монополії партійно-державного апарату на владу. Збереження і зміцнення системи монополій породжували насилля.

Україною прокотилося три хвилі масових репресій; перша {1929 -1931 рр.) -- розкуркулення, депортації; друга (1932 - 1934 рр.) -- штучне посилення голодомору конфіскацією продовольства, постишевський терор, репресивний спалах після смерті С. Кірова; третя (1936 - 1938 рр.) -- доба "Великого терору".

Дозуючи тиск і відвертий терор, репресивний апарат, який був невід'ємною частиною тоталітарного режиму, мав виконати три головні завдання: ліквідувати організовану опозицію та індивідуальне інакомис-лення у партії та країні; забезпечити державу через систему ГУЛАГу безплатною робочою силою; тримати під жорстким контролем хід сус-пільних процесів.

Невинними жертвами репресій ставали насамперед найяскравіші постаті українського національного відродження -- М. Бойчук, М. Зеров, М. Хвильовий, Л. Курбас. В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 осіб, із них 19 академіків. Жахливого удару було завдано українській літературі: 39 письменників було знищено, 212 при-мушено замовкнути, 64 заслано, а 83 емігрували.

Небачені репресії, що набули у 20 - 30-х роках різних форм (розкуркулення, депортації, голодомору, викриття "шкідницьких організацій" та ін.), були важливою умовою функціонування тоталітарного режиму, оскільки вони в політичній сфері придушували опозиційні сили, нейтралізували потенційних противників системи, блокували розвиток громадянського суспільства, давали змогу майже повністю контролювати розвиток суспіль-них процесів; в економічній сфері -- сприяли підтриманню основного сти-мулу до праці -- страху, забезпечували систему дармовою робочою силою, у соціальній сфері -- розколювали суспільство, протиставляли його верстви одна одній, створювали атмосферу взаємної підозри та недовіри, шляхом безперервних пошуків ворога (хто не з нами, той -- проти нас) забезпечували збереження важливих функціональних якостей системи -- дисципліни та єдності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16