Російська окупація тривала до весни--літа 1915 р. Тим часом австро-німецьке командування розробило стратегічний план на 1915 р., згідно з яким передбачалося спрямувати проти Росії головний удар і вивести її з війни. Зібравши достатню кількість військ, австро-німецьке командування перейшло в наступ. У районі міста Горлиця було прорвано російський фронт. Уже в лютому австрійські частини вступили до Чернівців, 22 червня -- до Львова, а до кінця червня захопили всю Галичину і Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім Галичини, австро-німецькі війсь-ка під час наступу 1915 р. окупували західну Волинь, Холмщину, Берестей-щину з містами Луцьк і Дубно. Росіяни зазнали поразки через погане мате-ріальне постачання військ і прорахунки командування.

Відступ російської армії супроводжувався новим погромом українства, де-портацією населення. Поряд із цим до відступаючих російських частин дода-лися біженці, які боялися репресій з боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис. українців. Депутат російської Державної думи П. Мілюков назвав російську політику в Галичині «європейським скандалом».

Зупинивши наступ австро-німецької армії на лінії Кам'янець-Подільсь-кий--Тернопіль--Кременець--Дубно,, росіяни навесні 1916 р. силами Південно-Західного фронту несподівано завдали удару, який увійшов в історію під назвою Брусиловський прорив (від прізвища генерала Олексія Брусилова, призначеного у березні 1916 р. командуючим цим фронтом).

Наступ розпочався 22 травня 1916 р. Після нетривалої артпідготовки росіяни перейшли в наступ по всьому фронту, тим самим не давши австро-угорським військам свободи маневру. Російські війська просунулися по всьому фронту вглиб на 80--120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бро-дами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн вбитих і поранених, понад 400 тис. полонених. Росіяни втратили близько 500 тис. осіб.

Після завершення цього наступу лінія фронту залишалася майже незмін-ною протягом року. Тим часом у березні 1917 р. в Росії відбулась революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити своє внутрішнє становище, улі-тку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився повним провалом, но-вими жертвами і територіальними втратами. Контрудар австро-німецьких військ примусив росіян відступити навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фро-нту проіснувала аж до укладення Берестейського миру.

Висновок. У цей період українські землі продовжували залишатися ареною бойових дій між військами Росії і Австро-німецького блоку. У результаті західно-українські землі були розорені тривалими бойовими діями і окупа-ційною політикою, яку проводили щодо цих земель Австро-У'горська і Росій-ська імперп.

Перша світова війна призвела до загострення соціально-економічних, політичних і національ-них суперечностей у Російській імперії. Перемо-га Лютневої революції 27 лютого 1917 р. приве-ла до падіння самодержавства (Микола II зрікся престолу). Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. Але поряд із цим органом активно діяла Петроградська Рада. В Україні замість старих ор-ганів влади виникають губернські, міські й пові-тові правління. У містах і селах утворюються Ради робітничих і солдатських та Ради селянських де-путатів. Перебіг доволі хаотичних і стихійних подій під час зміни влади зумовив активізацію національного руху в Украї-ні. Національні політичні сили були роздроблені, і для їхньої консолідації необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виник-ла і згодом стала впливовим центром влади Українська Центральна Рада (УЦР). УЦР, створена 3--4 березня 1917 р. в Києві на зборах представни-ків Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демок-ратів, стала представницьким органом українських демократичних сил, що очолив національно-демократичну революцію в Україні. Посаду голови УЦР обійняв М, Грушевський.

Основні напрямки політичної програми УЦР:

-- боротьба за національно-територіальну автономію у складі 9 українсь-ких губерній та етнічних земель;

-- підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки;

-- співпраця з Тимчасовим урядом;

-- захист прав національних меншин.

Однак в УЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «Самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винничєнко) бачили Укра-їну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Піднесення національної самосвідомості українського народу зумовило історичний крок, зроблений Українською Центральною Радою. УЦР 10 чер-вня 1917 р. проголосила / Універсал «До українського народу, в Україні й поза Україною сущого».

Основні положення І Універсалу були такими: , -- автономія України в складі Росії;

-- право законодавчої ініціативи;

-- необхідність загальнонародних, рівних, прямих виборів шляхом таєм-ного голосування до законодавчого органу -- Всенародних українських зборів (сейму);

-- відмова передавати певну частину податку до центральної російської скарбниці, уведення українського податку;

-- заклик до згоди і порозуміння між представниками усіх національно-стей, що мешкали в Україні.

Прийняття І Універсалу сприяло консолідації (єднанню) українського суспільства.

Після проголошення І Універсалу 15 червня 1917 р. був утворений україн-ський уряд -- Генеральний Секретаріат.

Значення І Універсалу полягало у тому, що в Україні проголошувався автономний лад. Це сприяло зміцненню українського суспільства на нелег-кому шляху створення української держави.

Слід зазначити, що історичні рішення І Універсалу в Росії були сприй-няті із занепокоєнням. Хвиля масових демонстрацій у Петрограді, пора-зка російської армії на Південно-Західному фронті і як наслідок -- утра-та Галичини -- чинники, що зумовили політичну кризу. Тимчасовий уряд, побоюючись подальшого загострення ситуації, пішов на переговори з УЦР.

II Універсал Центральної Рада Бездіяльність Тимчасового Уря-ду в соціально-економічній сфері та кого курс на війну до перемож-ного кінця дедалі більше погіршували становище в країні. У такій ситуації уряд змушений був зробити спробу врегулювати напружене становище в Україні, яке виникло після проголошення Центральною Радою І Універсалу. Наприкінці червня в Київ прибу-ла урядова делегація у складі трьох міністрів -- О. Корейського, М. Терещєнка та І. Церетелі. Після дводенних переговорів було вироблено основні засади компромісу, якого однаковою мірою по-требували обидві сторони. Потім відбулася зустріч російських мі-ністрів з президією Центральної Ради і генеральними секретарями, на якій затвердили текст угоди та порядок її реалізації. Найголов-нішим для українців було те, що Тимчасовий уряд зобов'язувався визнати Центральну Рада державним органом.

Після цього Централь-нії Рада затвердила текст // Універсалу і опублікувала його ук-раїнською, російською, єврейською і польською мовами,

У ІІ Універсалі, датованому 3 (16) липня 1917 р., зазначалося, що Центральна Рада має поповнитися найближчим часом представ-никами інших народів, які живуть в Україні, після чого стане єди-ним найвищим органом революційної демократії України. Поповне-на Центральна Рада виділить із свого складу відповідальний перед нею орган -- Генеральний секретаріат, що буде представлений Тим-часовому урядові на затвердження як носій найвищої крайової влади цього уряду в Україні. У згоді з національними меншинами Цен-тральна Рада підготовлятиме закон про автономний устрій України " для винесення його на затвердження Установчими Зборами. До затвердження цього закону-Центральна Рада зобов'язується самочинно не проголошувати автономії України. При кабінеті військо-вого міністра, генеральному штабі і верховному головнокомандуючо-му Центральна Рада матиме своїх представників, які займуться комплектуванням окремих військових частин виключно українцями, наскільки таке комплектування не порушить боєздатності армії. Ос-таточне слово у даному випадку матиме військовий міністр.

Зміст Універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. Для українців цінність укладеної угоди істотно знижувалася тим, що не окреслювалася територія, на яку мала поширюватися влада Центральної Ради та її Генерального секретаріату.

25 жовтня 1917 р. в Петрограді партія біль-шовиків скинула Тимчасовий уряд Олександра Корейського і захопила владу. У Києві заклики більшовиків захопити владу не мали успіху. За допомогою військових частин УЦР встановила ко-нтроль над містом, ужила заходів для запобіган-ня анархії та громадянської війни. Необхідно було затвердити державні права українського народу. На засіданні Малої Ради М. Грушевський закликав не чекати перетворення Росії на федеративну республіку, а проголосити створення Української національної держави. 7 листопада 1917 р. було при-йнято III Універсал УЦР, який проголошував Українську Народну Респуб-ліку (УНР) у складі дев'яти українських губерній.

ІІІ Універсал передбачав широку програму дій, а саме:

-- до скликання Установчих зборів уся влада належить УЦР і Генераль-ному Секретаріату України;

-- ліквідація приватної власності на землю -- вона передавалася трудово-му народові без викупу;

-- забезпечення демократичних свобод: слова, друку, віросповідання, зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи і помешкання;

-- встановлення 8-годиннрго робочого дня;

-- скасування смертної кари і здійснення у майбутньому судової реформи;

-- надання національно-персональної автономії національним меншинам;

-- Центральна Рада зобов'язувалася якнайшвидше підписати мир з Німе-ччиною та її союзниками.

Історичне значення Ш Універсалу: український народ проголосив про відновлення власної державності у формі УНР. Окреслені ним соціально-економічні перетворення не були реалізовані: здійснення аграрної рефор-ми відкладалося до скликання Установчих Зборів.

Не було встановлено державний контроль над промисловістю: робітники не розуміли його суті, а підприємці зустріли вороже. Не вдалося стабілізува-ти фінанси. Вирішення питання про мир також відкладалося. Невдалою була зовнішня політика УЦР, тому що ЦР не змогла залучитися підтримкою кра-їн Антанти.

Висновок. Прийняття ПІ Універсалу було значною подією в національно-визвольній революції українського народу 1917--1921 рр. Проголошення УНР стало головним підсумком державної розбудови в Україні в 1917 р. УЦР, декларувавши створення УНР, на жаль, не проголосила її повної незалеж-ності. Сприятливий політичний момент для державотворення було втрачено.

Проголошення УНР не відповідало цілям біль-шовиків -- створення пролетарської держави: для них Україна була цінним джерелом матеріально-технічних і людських ресурсів. У цих умовах 4 гру-дня 1917 р. Українська ЦР одержала урядову радіотелеграміу з Петрограда, підписану В. Леніним і Л. Троцьким. Цей документ називався Маніфест до українського народу з ультимативними ви-могами до Української Ради. Відповідно до нього УНР визнавалася, а влада Центральної Ради -- ні. УЦР повинна була визна-ти радянську владу і виконати такі ультимативні вимоги:

1) відмовитися від створення Українського фронту;

2) не пропускати військові частини з фронту на Дон (до генерала Каледіна) та Урал;

3) допомагати військам більшовиків на Південному фронті в боротьбі з генералом О. Каледіним;

4) призупинити роззброювання радянських полків і червоногвардійців в Україні.

Генеральний Секретаріат відмовився виконати ці вимоги, після чого війна між більшовицькою Росією та УНР стала неминучою. Проти УНР було кинуто 30-тисячне угруповання Червоної армії на чолі з В. Антоновим-Овсієнком, М. Муравйовим, І. Єгоровим. Дуже швидко було захоплено Харків, Полтаву, Чернігів. Протягом січня 1918 р. більшовики зайняли Лівобережну Україну. Кривавий бій розгорівся 16 січня 1918 р. під Крутами, у якому загинуло кількасот студентів і гімназистів, які чинили опір більшовицькому наступу.

За умов погіршення військово-політичної ситуації в Україні на засідан-нях Малої Ради УЦР неодноразово висувалися вимоги проголосити незалеж-ність України.

9 січня 1918 р. УЦР прийняла IV Універсал.

Після прийняття IV Універсалу ЦР прийняла закон про ліквідацію права власності па землю (19 січня 1918 р.) і закон про національно-персопальну автономію.

IV Універсал відіграв важливу роль в історії української державності. Україна проголошувалася незалежною суверенною державою. Із проголо-шенням незалежності вона отримала змогу вести самостійну міжнародну політику і укласти Берестейський мирний договір з країнами Четверного союзу.

Наприкінці січня 1918 р. більшовики захопили Київ і розпочали «черво-ний терор».

Висновок. Війна радянської Росії з УНР негативно вплинула на перебіг національно-визвольної революції, а УЦР не змогла згуртувати українські сили для відсічі більшовицькому вторгненню. Прийняття IV Універсалу ЦР стало визначною подією у розвитку української державності. Україна

Закрите засідання Малої Ради, на якому було затверджено IV Універсал, почалося 9 (22) січня 1918 р. Текст цього Історичного документа було опрацьовано на основі проектів М. Грушевського, В. Винниченка і М. Шатювала. В ніч на 12 січня на відкритому засі-данні в будинку Педагогічного музею Грушевський оголосив остан-ній універсальний закон Центральної Ради. У ньому говорилося:

«Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостій-ної Української Республіки. Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Уста-новчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу -- селян, робітників і солдатів, та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради народних міністрів».

Одночасно з IV Універсалом Мала Рада ухвалила «Закон про національно-персональну автономію», У ньому проголошувалося, що кожна з націй, які населяли Україну, має право на самостійне влаштування свого національного життя незалежно від місця пе-ребування. Люди, однієї національності за бажанням могли об'єдну-ватися в спілки, які мали право законодавчої ініціативи і користува-лися субсидіями з бюджету на національно-культурні потреби.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16