- розробка товарів і послуг, що відповідають потребам покупців;

- позиція товарів що випускаються і пропонованих послуг, оцінка перспектив їх розвитку;

- вибір методів розповсюдження і просування товарів;

- встановлення цін на товари та послуги організації;

- визначення заходів щодо стимулювання продажу та проведення рекламної компанії;

- вивчення конкурентів;

- вибір постачальників;

- залучення маркетингових посередників;

- встановлення контактів з громадськими і державними організаціями.

При аналізі стану організації визначаються сильні та слабкі сторони, які в рівній мірі важливі. Сильні сторони є запорукою успіху і є основними елементами стратегії. Слабкі сторони важливі, оскільки вони виявляють вразливі ділянки, які потребують особливої уваги. Можливості та зовнішня загроза необхідні для аналізу, так як стратегія завжди націлена на використання найбільш сприятливих можливостей та на захист від небезпек, що загрожують благополуччя організації.

Ознаки, які свідчать про міцність положення організації, є конкурентоспроможність її цін і витрат у порівнянні з показниками конкурентів у галузі. Аналіз витрат і ланцюжок цінностей - необхідний інструмент порівняльної оцінки цін та витрат організації і її конкурентів при визначенні ефективності окремих видів діяльності організації та виявленні сфер діяльності, які вимагають більш ретельного вивчення [18]. Стратегічний аналіз витрат включає в себе порівняння витрат організації з витратами її основних конкурентів по всьому ланцюжку, починаючи від придбання сировини і закінчуючи цінами, сплаченими за товар кінцевими споживачами.

Основою конкурентної переваги є навички та здібності співробітників організації, межі можливості організації забезпечувати більш ефективний, ніж у конкурентів роботу всіх ланок ланцюжка цінностей.

Сформована ціна товару (послуги) під впливом зовнішньої та внутрішньої середовища являє собою фактор довгострокової рентабельності організації. Взаємозв'язок ціни і комплексу маркетингу проявляється у впливі на ціну і параметрів самого товару, системи організації продажу, та реклами товару.

Цінова політика в маркетингу полягає в тому, що організація встановлює на свої вироби такі ціни і так їх змінює в залежності від ситуації на ринку, щоб забезпечити досягнення запланованих короткострокових та довгострокових цілей. Вона залежить від кон'юнктури ринку і при розробці необхідно приймати до уваги наступне:

- яке місце займає ціна серед засобів конкурентної боротьби на кожному ринку, де діє організація;

- який метод розрахунку ціни повинен бути вибраний;

- чи може організація витримати роль цінового лідера;

- якою повинна бути цінова політика по відношенню до нових товарів;

- як повинна змінюватися ціна на етапах життєвого циклу товару;

- чи існують органи, з якими слід консультуватися при призначенні ціни;

- чи є обмеження на рівень цін, прибуток і свободу зміни ціни.

Відповідь на ці питання і дасть можливість побудувати маркетингову стратегію просування підприємством на ринок, реалізовуючи свій товар (послугу).

1.8 Фінансовий план

Важливу роль при складанні бізнес-планів відводиться фінансового плану. У ньому подаються показники фінансового забезпечення діяльності організації та план найбільш ефективного використання наявних грошових коштів на основі результатів оцінки поточної фінансової інформації та прогнозу успішності реалізації бізнес-плану [19].

Результати фінансової діяльності організації представляються у вигляді певної системи планово-звітних документів, до яких відносяться основні документи:

- оперативний план, який відображає результати взаємодії організації з її цільовими ринками;

- звіт про доходи та витрати, який показує, чи одержить організація прибуток від реалізації товарів та надання послуг;

- звіт про рух грошових коштів, який показує процес надходжень і витрачання грошей у ході діяльності організації;

- бюджет, який підводить підсумок економічної та фінансової роботи організації за звітний період;

- звіт про прибутки та збитки.

У цих документах відбиваються плановані і фактично отримані величини показників за звітний період. Тривалість планово-звітних періодів може змінюватися в залежності від конкретних умов. При стабільній зовнішнього середовища і стійкому становищі організації тривалість періодів може бути збільшена. Зменшення тривалості періоду збільшує оперативність прийняття керівництвом управлінських рішень та обсяг розрахункових, та аналітичних робіт, які у випадках швидких змін у зовнішньому середовищі втрачають актуальність на момент завершення.

Оперативний звіт необхідний для оцінки ступеня успішності реалізації бізнес-плану на окремих етапах, тому при його складанні доцільно використовувати достовірну інформацію про тенденції економічного розвитку у сфері діяльності організації та сценарні зміни зовнішньої та внутрішньої ситуації навколо бізнес-плану. Складання оперативного звіту по збалансованим і взаємозв'язаним кількісними і якісними показниками дозволяє постійно відстежувати зміни в положенні організації на ринку і приймати активні управлінські рішення.

За показниками звіту про доходи та витрати визначається, чи приносить організації прибуток його товар (послуга). Також порівнюються різні товари по прибутковості, щоб прийняти рішення про доцільність їх подальшого виробництва. Підсумувавши дані по всіх товарах та послугах організації, оцінюється очікуваний сумарний прибуток.

Звіт про рух грошових коштів показує керівництву, скільки в його розпорядженні є грошей і яка потреба в них в організації. Цей документ показує реальний стан, що необхідно керівництву організації для прийняття управлінських рішень. Звіт складається як підсумок діяльності організації за всіма видами товарів і послуг.

У бюджеті міститься повний перелік активів організації (майно) та пасивів (власний капітал і боргові зобов'язання). Цей документ показує майновий стан, фінансову стійкість і ліквідність організації. Для інвесторів такий матеріал представляє великий інтерес.

Ще одним важливим документом фінансового плану організації, який містить необхідну для аналізу інформацію, є звіт про прибутки та збитки.

Фінансове планування на підприємствах багато в чому залежить від якості прогнозів основних показників їхньої виробничої діяльності, ринкової кон'юнктури, стану грошового обігу і курсу валюти. Тому в сформованих умовах існує можливість заниженої оцінки потреби у фінансових ресурсах і змін у фінансовому стані підприємств, в зв'язку з чим необхідно передбачати фінансові резерви.

Склад показників фінансового планового балансу або балансу доходів і витрат визначається джерелами надходження коштів, з одного боку, та витратами, проведеними в ході фінансово-господарської діяльності, з іншого боку. Поряд з цим, в плановому балансі доходів і витрат знаходять відображення фінансові відносини з державним бюджетом, банківського і страхового системами та операцій з придбання та випуску цінних паперів.

Крім балансу доходів і витрат фінансовий план містить розрахунки ряду основних показників: прибутку від промислової діяльності, амортизаційних відрахувань на відновлення основних фондів, надходжень коштів у порядку довгострокового та середньострокового кредитування, відсотків банкам за кредитами, фінансових результатів від інших видів діяльності і т.д. Склад показників планового балансу доходів і витрат підприємства представляє собою певну систему, що дозволяє в рамках кожного періоду планування визначати джерела доходів, їх співвідношення, ступінь і напрямки використання, розподілу джерел і збалансованість їх з витратами.

Так, залишена після сплати податків частина прибутку йде на потреби підприємства, включаючи створення фінансового резерву, фінансування капітальних вкладень та приросту обігових коштів, виплати відсотків банкам за надані ними кредитні ресурси, дивідендів власникам цінних паперів, емітованих й реалізовані підприємством своїм працівникам, а також на сторону: витрат на господарське утримання соціально-культурних і соціально-побутових об'єктів і на інші цілі.

1.9 Аналіз можливих ризиків

Метою даного розділу бізнес-плану є опис зовнішніх і внутрішніх факторів, що збільшують або зменшують конкретний вид ризику, і передбачених заходів по захисту від можливих фінансових втрат підприємства та кредитора. Інвестори (кредитори) хочуть знати, з якими проблемами можна зіткнутися при реалізації проекту і як підприємець передбачає подолати їх. Глибина та аналіз ризикованості справи залежить від конкретного виду діяльності та обсягу проекту.

Під ризиком розуміється ймовірність (загроза) втрати підприємством частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появу додаткових витрат, що виникли в результаті виробничої та фінансової діяльності підприємства.

Існує три основних види ризику: комерційний, виробничий, фінансовий.

Комерційний ризик є відображенням ненадійності доходів, пов'язаних з факторами конкуренції та проблемами збуту.

Виробничий ризик безпосередньо пов'язаний з факторами низької якості продукції, ненадійність обладнання, відсутністю або слабкістю системи постачання сировиною і матеріалами, а також з екологією виробництва.

Фінансовий ризик обумовлений недостатністю обсягів фінансування проекту, нездатністю або небажанням підприємства здійснювати повернення позикових коштів та відсотків по ним.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ РИНКУ ТЕЛЕФОННИХ ПОСЛУГ ЗВ’ЯЗКУ

2.1 Огляд інформаційних послуг

З одного боку, послуги, що надаються сучасними телекомунікаційними мережами, можна розглядати як масовий, стандартизований товар, що має свою ціну. Такий підхід дозволяє оцінити конкретну частку галузі телекомунікації у валовому внутрішньому продукті (ВВП). З іншого боку, телекомунікації є складовою частиною практично всіх суспільних процесів, і в такому вигляді можна лише побічно оцінити їх роль в світовій економіці.

На сьогоднішній день існують деякі тенденції, які спостерігаються на світовому ринку телекомунікації.

Змінюється питома вага секторів у загальному обсязі телекомунікаційного ринку. Якщо 10 - 15 років тому домінував сектор електрозв'язку, і його частка становила понад 80%, то в даний час вона знизилася до 50%. Прогнозується її подальше зниження до 10% [21]. Відповіддю ринку на це стало створення інфокомунікаційних альянсів та мультимедійних гігантів, що діють одночасно в різних секторах телекомунікаційного ринку. Так, наприклад, на ринок послуг телемовлення активно вступають нові, раніше нехарактерні для нього учасники - телефонні оператори, які доповнюють пакети своїх послуг послугами телебачення.

Незважаючи на певний ріст інформаційного сектору, багато дослідників [22] відзначають, що створення сучасного контенту виявилося справою більш складною, ніж створення телевізійних і радіопрограм, і запропонований контент споживачі ще не готові оплатити значні суми. Особливо це помітно по електронній комерції, яка виявилася не такою простою справою, як здавалося на перший погляд.

Програмний сектор все більше і більше стає сукупним інтелектуальним розумом планети і яскраво ілюструє процес глобалізації. Програма, розроблена в будь-якій точці земної кулі, стає доступною всім громадянам Землі. Цей сектор залучає все більше і більше людей, тому що у програмного сектора практично немає обмежень у розвитку. Ряд країн надає послуги експортного або офшорного програмування та аутсорсингу.

Аутсорсинг - це форма відносин, при якій велика фірма-виробник передає певний обсяг робіт іншим фірмам, що володіє можливістю виконати ці роботи більш ефективно. За прогнозом аналітиків, сумарний ринок офшорного програмування та програмного аутсорсингу в 2008 році досягла більш 50 мільярдів доларів.

У секторі електрозв'язку спостерігаються процеси глобалізації ринку, які характеризуються утворенням транснаціональних операторів. Тут з'явилися нові учасники ринку - мобільні віртуальні оператори (МВО). Так називають компанії, які використовують ресурси мереж інших операторів, але продають послуги від свого імені [23]. Виділяються кілька бізнес-моделей МВО:

- оператори, що не мають власної мережевої інфраструктури. Суть їх діяльності полягає в перепродажі ефірного часу інших операторів;

- гібридні оператори. Вони володіють невеликим набором елементів інфраструктури мережі;

- оператори, що володіють компонентами власної мережевої інфраструктури.

У Європі, Америці та Південно-Східної Азії діє близько 200 мобільних віртуальних операторів.

Іншою тенденцією сектора електрозв'язку світового ринку телекомунікації є укрупнення операторів.

Тенденція консолідації ринку межує з іншого тенденцією - взаємопроникнення операторів фіксованого зв'язку на ринки мобільного і навпаки. Прояв такої тенденції пов'язано з зацікавленістю споживача в отриманні всього пакету послуг у однієї компанії. Також слід звернути увагу на тенденцію зміни груп кінцевих користувачів.

Споживча база фіксованого зв'язку збільшується лише за рахунок країн із середнім та низьким рівнем валового національного доходу (ВНД), в країнах з високим ВНД (приблизно 28 тис. доларів) спостерігається тенденція незначного зниження. Кількість мобільних кінцевих споживачів перевищила кількість фіксованих споживачів, темпи зростання числа мобільних споживачів значно вище. Тенденцію зміни груп кінцевих користувачів ілюструє рисунок 2.1.

Рисунок 2.1 - Тенденція зміни груп кінцевих користувачів

Іншою важливою тенденцією зміни груп кінцевих споживачів стало зростання числа споживачів високошвидкісного доступу до телекомунікації.

Економічним індикатором телекомунікаційного ринку є середня величина доходів, що припадають на один термінал (або на одну лінію) [24].

Одним із прийомів підвищення середньої величини доходів стало використання синергетичного ефекту. Суть цього прийому полягає в тому, що сумарна ефективність дії декількох компонент у деяких випадках може істотно перевищити сумарну ефективність, яка визначається їх роздільною дією.

На телекомунікаційному ринку яскраво проявляється «Правило 20/80» - універсальний принцип, сформульований італійським економістом і соціологом Вільфредо Парето в 1897 році. Принцип Парето або принцип 20/80 означає, що 20% зусиль дають 80% результату. Стосовно до телекомунікації, виходячи з «правила 20/80», можна зробити такі висновки:

- 20% кінцевих споживачів приносить 80% доходів;

- 20% кінцевих споживачів створюють 80% навантаження;

- для 80% споживачів достатньо 20% з набору можливих послуг.

Ці, на перший погляд, парадоксальні результати досить корисні як для маркетингової стратегії учасників ринку, так і для спеціалістів, які забезпечують створення і розвиток телекомунікаційних мереж.

Важливою тенденцією телекомунікаційного ринку є щорічне зниження тарифів на послуги в середньому на 10 відсотків.

Основне зростання доходів всієї галузі телекомунікації проходить за рахунок перерозподілу доходів на ринку товарів і послуг. Особливо яскраво ця тенденція проявляється в інформаційному секторі. Так, наприклад, швидкими темпами зростає продаж музичного контенту і такими ж темпами знижуються продажу компакт-дисків.

Тому можна зробити висновок, про те, що телекомунікації не тільки розширюють своє становище на ринку послуг, але безпосередньо втручаються на ринок товарів.

В інформаційному секторі відбувається не тільки значне зростання кількості провайдерів, але й їх консолідація з метою реалізації синергетичних ефектів, а також зниження витрат і розширення клієнтської бази. Все більше і більше спостерігається тенденція переходу компаній-провайдерів від вузькоспеціалізованих до багатостороннім послуг.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10