Даний платіжний календар показує, що в першій декаді жовтня підприємство не може забезпечити своєчасних платежів за рахунок очікуваних надходжень грошових коштів, за другу декаду підприємству не лише не вдається знизити дефіцит коштів, який створився в першій декаді, а, навпаки, недостача коштів для покриття боргів і всіх поточних платежів у цій декаді дещо збільшується. При складанні календаря на третю декаду підприємство запланувало одержання досить значної суми банківського кредиту (960 тис. грн..), без допомоги якого воно не зможе вийти з дефіциту грошових коштів за місяць у цілому.

Незбалансованість платіжного календаря спонукає підприємство негайно шукати резерви збільшення обсягу грошових надходжень як за рахунок прискорення відвантаження продукції, ліквідації недоліків у сфері розрахунків зі споживачами продукції, так і за рахунок зменшення (або тимчасового відкладення) певних витрат, налагодження партнерських стосунків з комерційними банками.

Якщо ж дані оперативного фінансового планування показують, що в той чи інший період підприємство має стале перевищення коштів над потребами в них, тоді є сенс внести певну суму вільних грошей на банківський депозит, що приносить підприємству відповідний дохід. Наявність сталого значного сальдо грошових коштів на поточному рахунку підприємства і готівки в касі недоцільна.

2.4 Бізнес-план

Фінансове планування не можна розуміти лише як процес створення планових інструментів, які відображають джерела і напрямки використання фінансових ресурсів за конкретні календарні періоди, якими є баланс доходів і видатків, платіжний календар. Воно включає також розрахунки щодо інвестиційних проектів, реалізація яких приносить прибуток підприємству-інвестору. Програма, яка описує економіко-організаційну сторону такого проекту, називається бізнес-планом.

Точно кажучи, сукупність усіх планових розрахунків, які регулюють діяльність будь-якого підприємства (маються на увазі виробничі плани, плани впровадження нової техніки і технології, маркетингові програми, плани матеріально-технічного постачання, фінансові плани), являє собою бізнес-план діяльності підприємства. В даному розділі зосереджується увага на бізнес-планах окремих конкретних інвестиційних проектів, у тому числі таких, що здійснюється на діючому підприємстві.

Щоб збільшувати обсяг прибутку, підвищувати рентабельність своєї роботи, підприємство повинне постійно розробляти проекти, передбачають вкладення фінансових ресурсів у створення нових технологій, організацію нових виробництв, реконструкцію виробничих площ та устаткування під випуск конкурентоспроможних товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках, будівництво філій і цехів, наближення до джерел сировини і ринків збуту, в інші проекти, в тому числі інвестування фінансових ресурсів у цінні папери сторонніх емітентів. Кожний з таких проектів має бути глибоко обґрунтований у бізнес-плані ідеї до розрахунку конкурентної суми прибутку, який одержується від його втілення.

Бізнес-план складається, як правило, з таких розділів:

1.            загальний опис проекту, в якому роз’ясняються мета проведення витрат, їх необхідність, характеристика інвестиційного об’єкта;

2.            характеристика товарів, послуг, патентів, ноу-хау, які можуть бути запропоновані ринку, або іншого результату, що досягається після завершення проекту і дає прибуток (наприклад зниження собівартості продукції, збільшення її надійності, покращення інших якісних характеристик, які можуть збільшити рентабельність продукції);

3.            маркетингова програма, що розробляється з метою дослідження і прогнозування ринку (ринкова ситуація, реклама, покупці, конкуренти тощо);

4.            сировинна база, експериментальна база, кадрове забезпечення та інші сторони ресурсного забезпечення проекту;

5.            економічна ефективність. Цей розділ розкриває результати проекту і терміни окупності витрат.

В останньому розділі бізнес-плану розробляється прогноз обсягу реалізації продукції в грошовому виразі, баланс грошових витрат і надходжень від втілення проекту і прибутку в річному обчисленні за термін функціонування проекту.

Цілком особливі умови для розрахунків окупності інвестиційних проектів створює інфляційне середовище, зокрема якщо мова йде про річну інфляцію на рівні більш ніж 20 – 25 відсотків. За цих умов вирішення питань, не можна обійтися без дисконтування фінансових ресурсів, що вкладаються у проект, майбутніх доходів і витрат на втілення проекту, так само як і без розрахунку прийнятних рівнів рентабельності інвестицій (ставок їхньої дохідності). Ці розрахунки у бізнес-плані ґрунтуватися на таких міркуваннях.

У ринковій економіці вкладення грошей в інвестиційні проекти має сенс лише за умови досягнення середньо ринкових ставок дохідності. В умовах інфляції ставка дохідності, природно, має враховувати надбавку до нормальної (реальної) ставки, яка компенсує інфляційне знецінення грошей. Наприклад, якщо темп інфляції за рік сягає 100 відсотків, тобто ціни за рік зростають у два рази, не може бути й мови про інвестування, якщо прибуток від нього за рік не досягає 100 відсотків. Отже, складаючи бізнес-план, треба виходити з того, що лише ставка дохідності, яка включає нормальну (на середньоринковому рівні) рентабельність інвестицій і проти інфляційну надбавку, може задовольнити інвестора стосовно доцільності витрат на той чи інший проект.

Щоб формалізувати зв’язок номінальної ставки дохідності, яка включає в себе протиінфляційну надбавку (позначимо цю ставку літерою k), з реальною (нормальною) ставкою дохідності для без інфляційної ситуації r, темпом інфляції b, запишемо спочатку очевидну рівність:

Q=1+k                                                                                               (1)

де Q – грошовий потік за термін здійснення проекту (чистий прибуток після сплати податків плюс, якщо проект передбачає використання основних засобів, амортизаційні відрахування на їх реновацію).

Мається на увазі, що сума інвестиції дорівнює 1, а величини k, r, b виражені в коефіцієнтах.

Записана вище формула означає, що грошовий потік за період інвестування повинен бути більшим, ніж інвестована сума, в k разів. Якби не інфляція, то справедливим був би запис (1+k)=(1+r), тобто він виражав би рівність номінальної і реальної ставок дохідності, але в умовах інфляції права частина цієї рівності має бути збільшена у (1+b) разів, отже 1+k=(1+r)(1+b), звідки:

k= r+b+rb                                                                                          (2)

Ця формула, відома як формула І.Фішера, показує, що номінальна ставка дохідності інвестування дорівнює нормальній ставці плюс темп інфляції плюс величина rb (за невеликих темпів інфляції в межах до 10 відсотків річних величиною rb звичайно нехтують).

Наприклад, якщо на рік прогнозується темп інфляції 36 відсотків, то за середньо ринкової норми дохідності 20 відсотків за без інфляційної ситуації прийнятна норма дохідності від інвестиційних проектів в цьому році має бути 0,63(0,2+0,36+0,2х0,36), тобто 63 відсотки.

У розрахунках окупності інвестицій обов’язково визначається так звана теперішня вартість (PV – Present Value) майбутніх доходів (витрат) шляхом дисконтування їх номінальних величин (FV – Future Value) формулою

                                                                                       (3)

де t – число періодів (років, місяців), за які нараховується дохід.

У цих розрахунках величина k визначається за формулою (2).

Визначення дисконтованого грошового потоку (тобто такого, який можна порівнювати з сумою інвестованих грошей для визначення окупності) ускладнюється звичайно тим, що номінальна виручка від втілення проекту і номінальні поточні витрати (наприклад на сировину, матеріали, оплату праці тощо) „інфлюють” у неоднакових співвідношеннях під впливом цінових факторів. Наведена нижче формула дає змогу розрахувати грошовий потік, порівнянний з вартістю інвестиційного проекту, зробивши його інфляційну корекцію, а також дисконтування на основі норми дохідності, що включає інфляційну надбавку:

  (4)

де PV – дисконтований грошовий потік за термін життя проекту;

 - виручка (валовий дохід) від реалізації проекту за відповідні роки у цінах базового року;

 - поточні витрати на експлуатацію проекту за відповідні роки у цінах базового року;

 - суми амортизаційних відрахувань за відповідні роки;

 - базисні індекси цін відповідного року на продукцію, що формує доходи від реалізації проекту;

 - базисні індекси цін відповідного року на ресурси, що формують поточні витрати на експлуатацію проекту;

m - ставка оподаткування прибутку;

 - ставки дохідності інвестування, прийнятні для інвестора, за відповідні роки.

Приклад.

У 2004 р. підприємство здійснює проект вартістю 550 тис. грн. і, згідно з умовами інвестування, розраховує на три роки функціонування одержати дохід (в середньому 36 відсотків річних) на рівні, не нижчому від середньо ринкового доходу на інвестиції з урахуванням інфляційної ситуації, яка прогнозується на цей період. Для складання розрахунку доцільності інвестування у бізнес-плані є такі дані про проект (у цінах 2004 р., тис. грн.):

Прогнозований рівень зростання цін на 2005 р.: за доходами – 22 відсотки, за витратами – 20 відсотків, на 2006 р. відповідно 25 відсотків і 21 відсоток, на 2007 р. – 20 відсотків і 20 відсотків.

Згідно за формулою (4), грошовий потік за три роки становить:

Отже, проект може бути прийнятий, бо „теперішня” вартість грошового потоку не тільки досягає суми авансованих у нього фінансових ресурсів (а це саме по собі – достатня підстава для визначення інвестиції доцільною), але й перевищує їх, тобто перевищує виражені в середньо ринковій нормі дохідності сподівання інвестора на прибутковість.

Дуже велике значення має складання бізнес-планів підприємствами, якщо брак власних фінансових ресурсів на виконання того чи іншого проекту примушує їх звертатися до спів інвесторів або в комерційний банк за позичкою. Якість, обґрунтованість, переконливість матеріалів, розрахунків, що містяться у бізнес-плані, мають неабиякий вплив на вирішення питання про джерела фінансування.

ІІІ. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Зміст і задачі АГД

Розглянемо зміст аналізу господарської діяльності як науки, направленої на рішення певних задач. Цей зміст витікає перш за все з тих функцій, які економічний аналіз виконує в системі інших прикладних економічних наук.

Однією з таких функцій є вивчення характеру дії економічних законів, встановлення закономірностей і тенденцій явищ, що відбуваються, і процесів в конкретних умовах підприємства.

Важливою функцією АГД є наукове обґрунтування поточних і перспективних планів. Без глибокого економічного аналізу результатів діяльності підприємства за минулі роки (5-10 років) і без обґрунтованих прогнозів на перспективу, без виявлення недоліків, що мали місце, і помилок не можна розробити науково обґрунтований план, вибрати оптимальний варіант управлінського рішення.

До функцій аналізу відноситься також контроль за виконанням планів і управлінських рішень, за економним використовуванням ресурсів. Ряд економістів принижує або зовсім заперечують цю функцію аналізу, приписуючи її виключно бухгалтерському обліку і контролю. Проте, аналіз проводиться не тільки з метою констатації фактів і оцінки досягнутих результатів, але і з метою виявлення недоліків, помилок і оперативної дії на процес виробництва. Саме тому необхідно підвищувати оперативність і дієвість аналізу.

Центральна функція АГД, яку він виконує на підприємстві, - пошук резервів підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передового досвіду і досягнень науки і практики.

Наступна функція аналізу – оцінка результатів діяльності підприємства по виконанню планів, досягнутому рівню розвитку економіки, використовуванню наявних можливостей.

І нарешті, розробка заходів щодо використовування виявлених резервів в процесі господарської діяльності – також одна з функцій АГД.

Таким чином, аналіз господарської діяльності як наука є системою спеціальних знань, пов'язаних з дослідженням тенденцій господарського розвитку, науковим обґрунтуванням планів, управлінських рішень, контролем за їх виконанням, оцінкою досягнутих результатів, пошуком, вимірюванням і обґрунтуванням величини господарських резервів підвищення заходів щодо їх використовування.

3.2 Методика комплексного аналізу господарської діяльності

Під методикою розуміється сукупність способів, правил найдоцільнішого виконання якої-небудь роботи. У економічному аналізі методика є сукупністю аналітичних способів і правил дослідження економіки підприємства, певним чином підлеглих досягненню мети аналізу. Загальну методику розуміють як систему дослідження, яка однаково використовується при вивченні різних об'єктів економічного аналізу в різних галузях національної економіки. Приватні методики конкретизують загальну відносно до певних галузей економіки, до певного типу виробництва або об'єкту дослідження.

Будь-яка методика аналізу буде наказом або методологічними радами з виконання аналітичного дослідження. Вона містить такі моменти, як:

а) задачі і формулювання цілей аналізу;

б) об'єкти аналізу;

в) системи показників, за допомогою яких досліджуватиметься кожен об'єкт аналізу;

г) ради з послідовності і періодичності проведення аналітичного дослідження;

д) опис способів дослідження об'єктів, що вивчаються;

е) джерела даних, на підставі яких виробляється аналіз;

ж) вказівки по організації аналізу (які обличчя, служби проводитимуть окремі частини дослідження);

з) технічні засоби, які доцільно використовувати для аналітичної обробки інформації;

и) характеристика документів, якими краще всього оформляти результати аналізу;

к) споживачі результатів аналізу.

Як найважливіший елемент методики АГД виступають технічні прийоми і способи аналізу. Стисло ці способи можна назвати інструментарієм аналізу. Вони використовуються на різних етапах дослідження для:

o        первинної обробки зібраної інформації (перевірки, угрупування, систематизації);

o        вивчення стану і закономірностей розвитку досліджуваних об'єктів;

o        визначення впливу чинників на результати діяльності підприємств;

o        підрахунку невикористаних і перспективних резервів підвищення ефективності виробництва;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7