Тваринництво відігравало в сільському господарстві західноукраїнських земель другорядну роль. Досить поширеним було полювання на диких тварин (турів, зубрів, куниць, бобрів, білок та ін.), шкури і хутро яких високо цінилися. В літописі часто згадуються коні. У княжих господарствах коней розводили спеціалісти цієї галузі - степовики: тюрки, половці та ін. Певне значення у господарстві мало рибальство, а також бджільництво, яке існувало у формі бортництва (збирання меду диких бджіл у природних або спеціально видовбаних дуплах дерев) і пасічництва (розведення бджіл у вуликах). [28,41]

2. 2. Ремісниче виробництво.

На Волині розвинутими були такі види ремесла, як залізообробка, ювелірне, гончарне, деревообробне, каменеобробне, прядильно-ткацьке.

Гончарство - це одне з традиційних, відомих на території України з часів неоліту занять населення. У далекому минулому люди виготовляли керамічний вручну способом налепу, пізніше - за допомогою гончарного круга. Глиняний посуд в Галицько-Волинській Русі вироблявся на ручному гончарному крузі. Для виготовлення посуду використовувалася глина двох видів: звичайна залісиста і біла каолінова. [9,346]

На Волині виявлено об'ємний асортимент керамічних виробів ХІІ -ХІV ст., які складають: горщики, корчаги, ковші, покришки, світильники, підсвічники, іграшки і плитки. Кожна з них категорій виробів представлена набором різних форм, серед яких виділяються такі, котрим не відзначено аналогій в інших регіонах Давньої Русі. [18,55]

До кераміки належить, насамперед, посуд, що становить найчисленнішу групу археологічних знахідок. Наукове значення давньоруської кераміки полягає в тому, що вона, як продукт ремісничого виробництва, відбиває загальний стан розвитку продуктивних сил феодального суспільства.

Найпоширенішим типом посуду були горщики; інші типи посуду під час розкопок зустрічаються рідше і переважно у вигляді уламків. Горщики за формою помірковано опуклобокі, стрункі, з добре вираженими плічками, невисокою дуговидною шийкою і розхиленими вінцями різного профілювання перерізів: тригранні, карнизоподібні, манжетовидні, вертикально чи косо зрізані, валикоподібні, потовщені. Часто горщики прикрашені прямими чи хвилястими лініями, на деяких є клейма у вигляді кола, хреста, квадрата тощо, інколи зображені букви. [44,39] Значна кількість таврованого посуду свідчить про існування на Волині спеціальних гончарних майстерень.

Після формування і нанесення орнаменту посуд сушили в гончарних горнах. Найбільшого поширення на Волині у ХІІ -ХV ст. набув двоярусний горн, що складався з нижньої обпалювальної камери і верхньої, де ставили посуд для випалу. Такий горн було виявлено О. Цинкаловським у м. Володимирі. [42,149]

Корчаги та глеки, що вживалися для зберігання сипких тіл та рідини, відрізняються від горщиків більш вузьким отвором та наявністю більш прямих вінець. Корчаги - це великі посудини, висотою, в середньому, 35 - 50 см. Деякі корчаги мали по двоє вушок на плічках. Глеки мали такі ж розміри, як і звичайні горщики, але вони більш різноманітні. Значна їхня частина мала невеликі вушка на плічках. Відомі також глеки з одною ручкою. На Волині - глеки з валиком у верхній частині, на якому з двох протилежних боків було по одному вирізу. Призначення валика полягало в тому, що він утримував шворку чи ремінь, якими перев'язували посудину для підвішування її на своєрідній дужці у вигляді петлі. Такі глеки були зручні для переносу. На Волині побутували ще невеликі низькі глеки з вузькою шийкою і двома протилежними отворами у відігнутих назовні вінцях. Кінці шворки, якою перев'язувалася шийка проходили через отвори у вінцях. [9,348]

Особливим видом керамічного виробництва було виготовлення поливних плиток, які застосовувалися для викладання в храмах підлоги і відомі з Володимир-Волинського, Луцька, Данилова. Плитки були квадратні, прямокутні чи трикутні, невеликих розмірів - довжина сторін становила в середньому 10 - 16 см. Звичайно, лицьова поверхня покрита коричневою, зеленою, жовтою, чи синьою поливою. Частина плиток прикрашена різнокольоровою поливою. На основному фоні цих плиток - червонуватому, темно-коричневому або чорному - нанесено орнамент поливою жовтою (іноді з бронзовим відтінком), білого (молочного), синього чи зеленого кольорів. Нерідко візерунок має вигляд, як і на писанках, стилізованих рослин, які за формою нагадують ряди математичних фігурних дужок. На інших плитках візерунок схожий на хвилясті лінії, петлі та кільце з цяточками посередині. [9,351]

Розвиткові залізоробного і ковальського ремесла сприяла наявність місцевої болотяної руди, яка має високий (18 - 40%) вміст заліза і за технологічними особливостями була найбільш придатною сировиною. Про її розповсюдження на Волині говорять такі топоніми: Руда, Нова Руда, Рудники, Рудка Козинська та ін. Руду добували прямо з поверхні кіркою, промивали у воді кошиками, через щілини яких просочувався мул, а залишалася чиста руда. Після цього її просушували і подрібнювали, а потім злегка обпалювали на повітрі. Далі руда потрапляла до сирорудного горна, де і відбувався процес відновлення з неї заліза.

До знарядь, що використовувалися при видобуванні руди у ХІ -ХІІІ ст., належать одноплеч і та двоплечі кірки, знайдені на ряді городищ.

В такому сиродутному горні можна було одержати (при високій температурі, що давало деревне вугілля) залізо в тістоподібному стані, яке містило в собі ще багато сторонніх домішок (шлаку і вугілля). Ця тістоподібна маса, збираючись в гніздах горна, застигала в криці.

Примітивна будова горна давала можливість зробити лише одну плавку, бо для вилучення з нього заліза треба було розібрати верхню його частину або зруйнувати всю споруду. Отже, для проведення наступної плавки заліза потрібно було добудовувати зруйновану частину або спорудити новий горн.

На дні горна з центра до країв радіусами відходили рівчаки, по яким стікало залізо у спеціальні гнізда - приймачі, а легкі шлаки скупчувалися у горні вище.

Одержане залізо містило в собі багато сторонніх домішок, шлаків і вугілля. Для відокремлення домішок крицю піддавали багаторазовій промовці, або, як кажуть, віджиманню. Для цього крицю розжарювали в ковальському горні і кували важким молотом на ковадлі.

Асортимент речей, що їх виробляли ковалі, був досить різноманітним. До нього входила велика кількість виробів виробничого, побутового і військового призначення. [9,333]

Особлива увага приділялася сільськогосподарським знаряддям праці: наральникам, череслам, серпам, косам та ін. Так, суцільно залізні наральники підсилювалися наваркою додаткових залізних пластин на робочі грані, чересла виготовлялися шляхом наварки залізних ріжучих пластин на масивний черенок. Робочі зони серпів і кіс формувались за допомогою повздовжньої зварки бокових залізних і центральної стальної смуг чи навколо стальної смуги на залізну основу. Для отримання якісного леза сокир проводилася наварка на робочу частину знаряддя стальної пластини.

Високої майстерності досягли волинські майстри при виготовленні зброї, що обумовлювалося передусім розвиненим металообробним ремеслом і досягненнями у військовій справі. Найбільш престижним видом зброї були двосічні мечі. В основу виготовлення леза меча був закладений принцип поєднання твердих сталевих лез, що забезпечували максимальну ефективність удару, з пластичною залізною серцевиною меча, що дозволяло клинкові гнутися, але не ламатися. [42,137]

Високим рівнем досконалості відзначається захисне обладнання воїна. Це стосується шоломів і кольчуг. Давньоруські шоломи в ХІ - ХІV ст. виготовлялися з одного залізного листа методом штамповки. Шоломи прикрашалися пластинами з кольорових металів. Що ж до кольчуг, які захищали верхню частину тіла воїна, то вони виготовлялися майстрами дуже високої кваліфікації. Для виготовлення кольчуг використовували 20 тис. з'єднаних заклепками чи зваркою залізних кілець діаметром 10 - 12 мм з дроту товщиною 2 - 2,5 мм. Слід зауважити, що за знахідками кольчуг територія Волинської землі є однією з найбільш насичених на всій Україні. Вони знайдені у Володимирі, Вигаданці, Кременці, Зимному, Луцьку та в ряді інших міст.

Сокира на Русі того періоду була основним знаряддям в господарстві і водночас важливою зброєю. Для того щоб господарська сокира стала зручною зброєю, треба було лише продовжити держак. Сокирами переважно озброювалася найчисленніша частина військ, так звані, вої (народне ополчення).

Досить складних виробів волинських ковалів належать і шпори, які були атрибутом професійних воїнів. Найчисленнішу групу представляють шпори з пірамідальним або конічним шипом з колінчасто вигнутою скобою, яка закінчується трикутними або круглими петлями, в які втягувався ремінець для прив'язування до взуття вершника. Напередодні монголо-татарської навали з'являються більш досконалі шпори з рухомим зубчастим коліщатком у вигляді зірки замість шипа.

Неабиякого вміння вимагало виготовлення трубчастих замків зі складним механізмом.

Навіть побіжний огляд виробів з чорних металів на Волині свідчить про високий розвиток ковальського ремесла, яке базувалося на багатовіковому досвіді і технічних досягненнях слов'янських металургів-ковалів.

Високої майстерності досягли ювеліри. Про розвиток місцевого ювелірного ремесла свідчать як численні вироби з міді, бронзи, срібла і золота. Так і окремі інструменти для їх виготовлення та залишки ювелірною майстерні. Остання виявлена в луцькому замку, в якій знайдено кам'яну матрицю для відливання прикрас.

Найпоширенішим способом виготовлення ювелірних виробів була відливка їх у спеціальних кам'яних формах - матрицях, з вирізаними в них негативами конкретних предметів, які планувалося вилити. [42,140]

Значного розвитку на Волині досягло і художнє ремесло. Про це довідуємося з Галицько-Волинського літопису, де під 1289 р. перераховуються ікони на золоті, та ікони окуті золотом і сріблом з дорогоцінними каменями, начиння церковне з золота, і ковані із срібла посудини, книги, прикрашені сріблом, емалями, перлами, і книги в золотих обкладинках, срібні та мідні кадильниці тощо. [42,142]

Отже, металообробне ремесло, як залізообробне, так і ювелірне, знаходилося на високому рівні.

Володимир був одним із найбільших міст де розвивалися різні ремесла. Тут працювали “сідлярі, і лучники, і тульники, і ковалі заліза, й міді і срібла, в життя наповнювало двори навколо града, поля й села”. [57,86]

Високої майстерності досягли волинські майстри в обробці каменю. Камінь застосовувався передусім у будівництві, зокрема при спорудженні мурів дитинця Луцького замку, фундаменту вежі в Чорторийську, фундаментів церков у Володимирі, Луцьку та Любомлі.

На досить високому рівні знаходилося косторізне ремесло, яке, очевидно, на Волині виділилося у спеціалізовану галузь. Про це передусім свідчить майстерня косторіза, відкрита В. Терським в Пересопнниці. Тут знайдений роговий орнаментований гребінь, шпилька з зображенням людського обличчя, кістяна фігурка голівки коня та орнаментований гольник. Цікавими є окремі шашки і шахи та незакінчена ложка, знайдені в Луцьку.

Важливими домашніми ремеслами на нашій території були прядіння і ткацтво, а також обробка шкір і шевська справа. [42,150]

Таким чином, з усього сказаного вище можна зробити загальний висновок про достатній рівень розвитку ремесла на землях Волині, яке забезпечувало як міське, так і сільське населення необхідними виробами. В цьому плані Волинь не була чимось винятковим серед інших земель України того часу.

В досліджуваний період, передмістя замка перетворювалося у феодальне місто і ставало центром концентрації основної маси ремісників. [54,45] По містам деякі ремесла мали свої професійні організації. В містах ремісники мали можливість ознайомитися з чужосторонніми зразками і піднести вище рівень своїх виробів. На Волині ремісниче виробництво в Галицько-Волинський період зазнало західноєвропейського впливу. Але все-таки місцева промисловість не могла задовольнити бажань багатих класів, і багато виробів приходило з різних інших країн. [40,88]

2. 3. Торгівля.

Важливе місце в економіці Волині в середньовічний період займала торгівля. Цьому сприяв значний рівень розвитку продуктивних сил, внаслідок чого нагромадилися надлишки продукції, які знаходилися за межею перших необхідних потреб.

Внутрішня торгівля відбувалася між містами, та між містом і селом. Міста з їх розвиненими ремеслами постачали ремісничі вироби до інших міст та сіл.

Волинська земля вела жваву торгівлю з іншими руськими князівствами - Київським, Чернігівським, Новгородським.

Значну роль в торгівельних зв'язках міст Волині відігравав Київ - який ще залишався економічним і культурним центром Русі. Серед виробів, які привозилися із Києва потрібно відмітити вироби зі скла (браслети, підвіски). [50,53]

Все частіше Волинь включається у міжнародну торгівлю.

На відомій середньовічній карті світу арабського географа Ідрісі, складеній у Палермо, показані такі міста, як Галич, Луцьк, Перемишль, Володимир. [20,8]

Завдяки археологічному матеріалові можна прослідкувати напрями торгівельних зв'язків Галицько-Волинського князівства.

Про зв'язки Волині з Прибалтикою можна судити із частих знахідок янтарю: бусів та натільних хрестиків.

Про широкі торгівельні зв'язки з містами Північного Причорномор'я свідчать багаточисельні фрагменти амфор.

Через Галицько-Волинські землі проходили торгівельні шляхи, які з'єднували Західну Європу і Візантію з Руссю.

Коли, в силу історичних обставин, занепав основний Дніпровський шлях славнозвісної Путі з варяг у греки, власне другий варіант цього шляху: Балтика - Вісла - Буг - Дністер, успішно вирішував цю важливу комунікаційну проблему. Крім того, через стольний Володимир пролягав магістральний і торгівельний шлях, що суходолом вів з Києва до Праги і далі до міст Західної Європи. Це був відрізок шляху, який зв'язував міста Заходу (Кельн, Майнц, Аугсбург, Регенсбург та ін.) з найбільшими центрами Сходу: Багдадом, Самаркандом та містами Китаю. [50,157]

В результаті археологічних розкопок на Волині було знайдено вироби , які привозилися з Візантії. Це в основному були предмети розкоші: вироби художнього ремесла із золота, срібла та дорогоцінного каміння, тканини. В древньому Данилові була знайдена іконка із зеленуватого каменю - стеатиту із зображенням св. Миколи. Дослідники вважають, що вона була виготовлена в Константинополі.

З арабського Сходу через посередництво інших країн потрапили на Русь срібні монети. Так на Волині в с. Хоникова було знайдено скарб срібних речей. [50,158]

Значний інтерес представляють зв'язки із Західною Європою.

Важливим імпортним товаром були кольорові метали. Можливо, мідь доставляли із Угорщини, де були мідні рудники, а свинець - із Польщі. Ці метали використовувалися не тільки ювелірами, вони йшли на оздоблення галицьких і волинських храмів. [50,160]

Міста Волині відігравали важливу роль у торгівлі.

У першій половині ХІV ст. Володимир займає одне з провідних місць у зовнішньоторговельних зв'язках Галицько-Волинського князівства. Тут виявлену коштовну прикрасу, виготовлену в м. Ліможі (Франція) - давньому осередку виробництва художніх емалей. [24,9]

Про існування грошового обміну свідчать знахідка в Луцьку іноземних монет, а також скарб зі 150 срібних чеських монет ХІІІ - ХІV ст.

З Волині, очевидно, вивозили хутра, мед, віск, рибу, велику рогату худобу, хліб і ремісничі вироби; із Заходу привозили зброю, мармур, скло, золото, срібло, тканину, шерсть.

Важливим торгівельним пунктом був Дорогочин, де знайдено десятки тисяч торгівельних пломб із свинцю, що свідчить про значну роль у міжнародній торгівлі.

Про розвиток зовнішньої торгівлі свідчать і спеціально обладнані пристані в містах Володимир та Луцьку. Ряд дослідників вважає, що значним торговим пунктом був Устилуг.

Для пожвавлення зовнішньої торгівлі волинський князь Андрій Юрійович у 1320 р. зменшив митну платню польським, литовським, німецьким та іншим купцям.

Таким чином, як ми бачимо, Волинська земля бере активну участь як і у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8