РОЗДІЛ ІІІ

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ ВОЛИНІ ПЕРІОДУ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

3. 1. Архітектура та малярство.

Архітектура Волині розвивалася на основі досвіду Київської Русі. На відміну від Галичини, де сформувалася своя архітектурна школа, на Волині прослідковуються характерні риси архітектури Придніпров'я. В цей час будуються великі князівські палаци, монументальні християнські храми, міцні муровані надбрамні башти в оборонних укріпленнях великих міст.

Забудову і планування міст у загальних рисах можна уявити так.

Дитинець був своєрідним адміністративним центром міста. Там містилися двори князя, бояр та дружинників, житла челяді та ремісників, що обслуговували феодалів. Нерідко тут же розташовувалися церкви, монастирі, єпископський двір та кафедральний собор. Дитинець укріплювався міцними мурами, а в ряді випадків, він правив за притулок захисникам міста. У великих містах дитинець займав площу до 10 га.

Головну частину давньоруського міста займав “окольний град”, що прилягав до дитинця. Тут жила основна маса міського населення - вільні ремісники, купці, нерідко тут же розташовувалися садиби бояр, монастирі. Центром “окольного града” здебільшого був “торг”, який часто розміщувався біля головної брами міста. Іноді в “окольному граді” будували кафедральний собор, який ставав композиційним центром міської забудови. “окольний град” оточувався міцною лінією оборонних укріплень. Площа “окольних градів” у містах досягала 100 - 120 га. За “окольним градом” розташовувалися передміські слободи посади, “кінці”, що заселялися ремісниками та купцями.

Забудова міста була густою - вона обмежувалася наявними укріпленнями. Але, порівняно, з містами Західної Європи та Візантії, скупченість будівель у давньоруських містах була меншою.

Вулиця являла собою проїзд між двома рядами дворів. Будівлі здебільшого розташовувалися у глибині двору. Напрям вулиць міста нерідко залежав від рельєфу місцевості. В плануванні міст переважала радіальна та кільцева система - вулиці сходилися до торгової площі, до міських брам, до дитинця.

Вулиці в містах вимощувалися дерев'яними настилами. [9,394]

Архітектура Волині ХІІ ст. відома лише з двох пам'яток Володимир-Волинського - Шестистовпних хрестовокупольних храмів типу Кирилівської церкви у Києві. Один із них - це так звана Стара катедра над р. Лугош на околиці Володимир-Волинська. Рештки цього храму виявлено під час археологічних розкопок. Спорудження його можна віднести до сер. ХІІ ст., саме до тих часів, коли Волинь виділилася у самостійне князівство, Володимир-Волинський став великим містом. Навколо нього зводилася ціла система оборонних укріплень, широко забудовувалося передмістя. Стара катедра була, мабуть, собором передміського монастиря.

Друга пам'ятка архітектури Володимир-Волинського - Успенський собор, який зберігся до наших днів. Його збудував у 1160 р. волинський князь Мстислав Ізяславич. За типом - це шестистовповий хрестовокупольний одноверхий храм, подібний до будівель Києва і Чернігова ХІІ ст., але з істотними відмінностями: стіни й стовпи собору тонші, пропорції плану інші. Конструкція, техніка кладки та архітектурні форми споруди близькі до архітектури Кирилівської церкви в Києві, та інших будівель цього типу. [25,205] Як і в спорудах Придніпров'я, архітектурно-художній образ храму простий і величний. Сувору гладь його стін розчленовано півколонами і стримано оздоблено орнаментним фризом.

Успенський собор у Володимирі, напевно, будували придніпровські майстри або їхні учні.

Наприкінці ХІІ ст. в архітектурі Придніпров'я сформувався новий стильовий напрям. Він виник як своєрідна протилежність монастирсько-князівському мистецтву попередніх десятиріч. Протягом короткого часу цей напрям поширився на всій Русі, знову продемонструвавши єдність джерел східнослов'янського мистецтва й архітектури.

Значення цього стильового напрямку надзвичайно велике. В ньому найбільше виявилися народні риси давньоруського монументального будівництва. [25,206]

Головну увагу будівничі приділяють зовнішньому виглядові споруди, тоді, як раніше першочергового значення надавалося внутрішньому оздобленню. Тут виявилося інше ставлення до самого характеру споруди: це не стільки храм, скільки прикраса міста. Такий підхід до архітектури випливав уже не з церковного, а світського розуміння ролі будівлі. [25,207]

В Луцьку в 1132 р. у східній частині Нижнього замку була збудована Дмитрівська церква, вона також виконувала роль оборонної споруди. В 1845 р. її знищила пожежа. Рештки стін із залишками оригінального орнаменту і настінних розписів у 1893 р. були розібрані. Та завдяки зарисовкам, виконаним російським художником А. Строковим, який перебував у Луцьку в 1866 р., можна скласти уявлення про унікальність цієї пам'ятки стародавнього зодчества. [59,18]

Стилістичну еволюцію української архітектури можна добре прослідкувати і на зразках культового будівництва ХІІІ --ХІV ст. серед збережених пам'яток др. пол. ХІІІ - пер. пол. ХІV ст. спостерігаємо досить багато невеликих храмів, різноманітних за типом, об'ємно-просторовою композицією.

Це прості, переважно однонефні храми, стіни яких не мають ніяких членувань та прикрас; покриті вони дахами зі схилами і фронтонами. Споруджують їх не з плінфи, як в домонгольські часи, а з білого каменю або цегли. Замовниками виступають тепер не лише князі та великі монастирі, а й невеликі міські або сільські громади. Простим людям, ремісникам, міщанам, більше імпонувала архітектура невеликих храмів із непоказним інтер'єром, який не пригноблював людину ні своїм розміром, ні своїм виглядом.

За даними археології відомий один собор ХІV ст. на Волині - Іоана Богослова в Луцьку. Це був великий тринефний храм, можливо, в п'ятикутному варіанті і за типом близький до триапсидних храмів періоду феодальної роздробленості. [25,24]

Серед пам'яток того часу слід відзначити оригінальну не тільки в українській, але й у світовій архітектурі церкву-ротонду Василя у Володимир-Волинському, збудовану в кін. ХІІІ - на поч. ХІV ст. У плані вона складається з чотирьох великих відтинків дуг, розміщених навхрест, і чотирьох менших між ними.

Східний відтинок дуги виступає на схід на один метр, утворюючи більше приміщення біля вівтаря. Незважаючи на великі розміри (ширина по більших дугах - вісім метрів, по меншим - шість), у храмі споруджено за старою традицією два портали. Південний портал оздоблено гарним білокам'яним різьбленням, а західний - перспективно, невибагливого профілювання - зроблено з цегли. [25,25]

В оборонній архітектурі з'являються нові риси, це зумовлено новими способами ведення війни, стратегією і тактикою нападу й оборони. В ХІІІ ст. з'являються каменеметальна артилерія та могутні стінобитні знаряддя. Головним засобом оборони тепер стають не рів і вал з частоколом, а міцні стіни й башти. Прагнення збільшити дальність польоту стріл або кам'яних ядер змусило городничих - керівників будівельних робіт - споруджувати стіни і особливо башти вищими, завдяки чому силует фортеці та всього міста стає виразнішим, мальовничішим. Башти ставилися в найуразливіших місцях оборони. Від однієї до другої башти тягнулися оборонні муровані або дерев'яні рублені стіни, які з двору мають безперервний ряд невеликих зрубів - городень (клітей). На городнях влаштовувався поміст для воїнів. Під час оборони в городнях ховалося населення навколишніх сіл зі своїм майном.

Якщо в обличчі міст ХІ - ХІІ ст. головну роль відігравали культові споруди, великі собори, то тепер домінуючими стають силуети численних високих башт, образ яких входить у свідомість народу, формує просякнуті світським началом норми архітектурної естетики. Видні здалека храми та численні високі стрункі башти звеличували в очах сучасників не тільки князя, а й насамперед батьківщину, народ, збільшували їх престиж і славу. Яскравим зразком добре збереженої оборонної споруди тих часів є башта в Кам'янці біля Берестя, що її збудував між 1271 - 1289 рр. Майстер Олекса. Незважаючи на суворий силует, вона виглядає мальовничо завдяки невибагливому прикрашенню нішами та поребникам. Цей напрям у розвитку оборонної архітектури ведуть далі майстри луцького замку (наприкінці ХІІІ ст., можливо за Мстислава Даниловича, було розпочато перебудову його у тривкішому матеріалі - цеглі), на що вказує певна ідентичність матеріалу, способу мурування і окремих деталей з баштою в Кам'янці біля Берестя.

В ХІV ст. Луцьк стає значним політичним і культурним центром Волині, посилюються його зв'язки з західноєвропейськими країнами, з готичним мистецтвом німецьких і польських земель.

Саме в цей період у волинській архітектурі з'являються деякі конструктивні й декоративні елементи готики (контрфорси, нервюрні склепіння, які використовуються в діяльності місцевих майстрів у своєрідній інтерпретації. [25,20]

З луцьких укріплень до нашого часу збереглися Верхній замок та рештки стін Окольного, або Нижнього, замка. Укріплення передмістя не збереглися. Верхній замок займав невеликий мис між річками Стир і Малий Глушець. З напільного боку мис захищав глибокий рів. Спочатку зведено велику надбрамну вежу, трохи пізніше збудовано башти Владича і Стирова та змуровані стіни між ними. Призматичні об'єми башт виглядають могутніми і величними не тільки тому, що вони прості за формою і пропорціями, але й тому, що великі масиви бійниць та вікон у бік двору , оздоблених готичними валиками з лекальної цегли та поясками поребрику в завершенні. Головна брама має багатопрофільований наличник з лекальної цегли, а Стирова башта - білокамінний, стрілчастої готичної форми.

Щоб пом'якшити одноманітний вигляд мурів, в основі зубців -шерлонів, вимуровано полички, які завдяки світлотіні чітко вимальовуються, підкреслюючи їхню строгу ритміку. Крім того, при муруванні стін використано цеглу, яка має поливу на сторчках. Покладено в шаховому порядку, вона виділяється яскравими барвами, що надає стінам мальовничого вигляду. На території замка, крім палацу господаря, були ще житлові будинки бояр, єпископський палац та кафедральний собор. Великий зал палацу господаря був, мабуть, перекритий зірчастим нервюрним склепінням, сліди якого лишалися на замковій стіні. [25,21]

Простота, скромний декор і те, що нижній і середній яруси не мають бійниць, споріднюють луцький замок з кременецьким, збудованим, очевидно, з дерева ще в ХІ ст., а наприкінці ХІІ - на поч. ХІV ст. перебудованим в камені. Те, що немає бійниць, піддомовного бою, свідчить про зв'язок з архітектурою попереднього етапу.

Кременецький замок, збудований з білого каменю - вапняку, стоїть на окремій, ізольованій горі, а поселення з укріпленнями розташовано внизу, під горою видовжений серповидний мис відокремлено з напільного боку глибоким перекопом. Замок мав лише три башти - Надбрамну, Південну або Червлену, розташовану над “Домомновим”. Невеликий двір було обнесено мурами з городними, це “околишня шляхта схов мала”. Кременецький замок з мурованою церквою посеред двору відзначався особливим лаконізмом форм та силуету, що добре пов'язувався з навколишнім ландшафтом. [25,22]

Малярству, цілком очевидно, належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинської держави, що засвідчує вже самий широкий спектр окремих напрямків його розвитку . Малярська культура Галицько-Волинської Русі репрезентована відомими насамперед з оригінальних пам'яток, але також і з літописних свідчень, монументальним малярством, іконописом, книжковою мініатюрою.

З огляду на дію визначального для середньовічної мистецької традиції закону ансамблю, як і поширене на ранній стадії розвитку мистецької культури княжої України наслідування візантійських зразків, монументальне малярство виступає як провідний напрям розвитку малярської культури Галицько-Волинського князівства. [7,12]

На Волині найраніший конкретний приклад монументального малярства дають виконані розписи Успенського кафедрального собору у Володимирі. При його відбудові в 1880-х рр. відкрито цілий ряд фрагментів фресок, зокрема, у вівтаря - сильно пошкоджені фронтальні зображення святителів, манера яких дещо нагадує приблизно сучасні фрески Кирилівської церкви у Києві.

Другий кафедральний собор Волині - Луцький собор Івана Богослова, не був мальованим. Оскільки, мурована церковна архітектура на Волині у ХІІ ст. загалом поширилася мало, тут, правдоподібно, не склалося необхідних передумов для розвитку власної традиції монументального малярства, на що вказують, як вірогідна діяльність київської артілі у Володимирі, так і відсутність малярської декорації у Луцьку.

Іконопис Волині представлений двома іконами: Доргобузька та Луцька ікони Богородиці Одигітрії. При всіх відмінностях між ними, їх об'єднує визначальна належність до єдиної мистецької традиції на різних етапах її розвитку. Збережені ікони Волині кінця ХІІІ - пер. пол. ХV ст. демонструють процес послідовної зміни стилю, засвідчуючи як найвище його піднесення перед кінцем століття, так і наростання у ньому нових тенденцій, пов'язаних з наступним етапом розвитку мистецької культури Волині. Обидві вони виступають найголовнішими свідченнями високого рівня розвитку мистецької культури княжої Волині. [7,25]

Ікона “Богородиця Одигітрія” несподівано розширяє пізнання іконопису і при цьому ставить запитань, на які не скоро знайдеться відповідь і найактуальніше з них датування.

Особливістю “Богородиця Одигітрія” є покриття асистом двох постатей - мафорій Богородиці та хітон і гіматій Христа (збереження незадовільне), а також подвійне облаштування опліччя мафорію (подвійна тканина з двома облямівками), що є насправді унікальним варіантом, і червоний сувій в руках Христа (частіший в живописі Балкан). В цілому колір незважаючи на незадовільність збереження, традиційний: коричнево-червоний мафорій з вохристим облямуванням червоною лінією, чепець і рукав - темно-сині, одяг Христа - білий з червоним орнаментом, гіматій - вохристо-зелений. Карнації вохристі із зеленуватим санкіром та легким рум'янцем на щоках. Прикраси на одязі - два ряди білих густих цяток - відповідає київському художньому середовищу домонгольського часу. [36,21]

За відсутності достатньої кількості пам'яток настінного та іконного малярства образотворчі особливості раннього періоду можемо простежити лише на деяких ілюстрованих рукописах.

Мініатюри раннього Добрилового Євангелія (1164 р.), як і дещо пізніших Оршанського Євангелія (кін. ХІІ - поч. ХІІІ ст.) та Служебника Варлаама Хутинського (кін. ХІІ - поч. ХІІІ ст.), доносять рівень художньої культури Волині домонгольського періоду.

Мініатюри Добрилового Євангелія є скромнішими і, водночас, найбільш про візантійськими, бо за композиційним ладом, за трактуванням сидячих постатей євангелістів перед пюпітрами кольоровим вирішенням вони наближені до мініатюр кодексів, виготовлених даргородських скрипторіях, зокрема, до Євангелія ХІІ ст. Проте Добрило, запозичуючи навіть таку деталь, як ніжку пюпітра у вигляді риби для євангеліста Марка (така форма пюпітра часто зустрічається в мініатюрах із зображенням євангеліста Іоанна), прагне до самостійності. Він збільшує і записує постаті у квадрат і, завершуючи останній блакитною банею, перетворює його в символічний образ храму, а також у руки євангелістів вкладає замість книг сувої. На відміну від візантійських, кольорове розв'язання в Добриловому Євангелії справді тісніше пов'язано з фресковою природою і менш насичене, не втрачаючи при цьому чистоти і свіжості тону. [47,113] Обов'язковою у кожній мініатюрі є присутність блакитної, вохристої та червоної барв (купол, квадратна рамка, килимок піл ногами і подушка), які своїм тризвуччям створюють постатям мажорне середовище. У цій кольоровій радісності, несумісній з подібного роду зображеннями у візантійському книжковому мистецтві, виражений досить типовий для давньоруської культури емоційний тонус. Тут кожний образ на ясному тлі проникнутий світлом - різними лініями поверх звучного локального кольору драперій, хітону й гіматію, узгоджених за гармонійною відповідністю. Дивовижне полягає в тому, що Добрило гармонію відчув природно, ясно і просто, як поєднання двох кольорових площин близьких за світловою і відповідних за доповненням, чим досягалася виняткова рівновага і піднесена атмосфера, сповнена глибокого ліризму і безмежжя божественного світла. Так, колір одягу євангеліста Марка червоно-рожевий та зеленуватий, Луки - блакитний та вохристо-оранжевий, що й викликає естетичне відчуття радості. [47,115]

Майстер двох мініатюр Оршанського Євангелія змальовує євангелістів в інтер'єрі, що сидить перед пюпітрами з розкритими сувоями на колінах. Колір в них насичений, з перевагою червоного, а манера письма цілком фрескова. У стильовому відношенні візантійська традиція. [38,460]

Отже, бачимо, архітектура та малярство на Волині знаходилися на високому рівні. До наших днів дійшло декілька шедеврів мистецтва.

ВИСНОВКИ

Отже, Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства та в особі державця усієї Руської землі Романа Мстиславича відіграла домінуючу роль в об'єднавчому русі України-Русі.

Після занепаду Києва Галиько-Волинська держава продовжила на ціле сторіччя існування державної організації і стала головним політичним центром для всієї середньовічної Ураїни-Русі. Утворення об'єднаного князівства стало завершенням тривалого, зумовленого низкою соціальних, політичних і культурних чинників, державотворчого процесу. У ХІІІ ст. завдяки активній політичній діяльності Романовичів - Данила Галицького і Василька Волинського та їх наступників, відроджене Галицько-Волинське князівство, яке після коронації в 1253 р. Данила Романовича іменувалося Королівством Русі, а в подальшому - королівством Галичини і Володимирії, в окремі періоди утвердилося на великій території від Німану до Карпат, від Сяну до Дніпра, що за розмірами рівнялося Священній Римській імперії Фрідріха Барбароси. Волинська земля завжди залишалися серцевиною даного об'єднання.

Політичному розвиткові Волинська земля значно випереджала Галичину. Діяльність Романа Мстиславича та його синів Данила і Василька знаходила підтримку у волинського боярства на відміну від боярської верстви в Галичині.

Політичний, економічний і культурний розвиток Волинської землі був обумовлений її географічним положенням. Вона лежала на перехресті торгівельних шляхів, через Волинь проходив шлях: Балтика - Вісла - Буг - Дністер, другий варіант шляху з варяг у греки. Крім того, через стольний Володимир пролягав магістральний торгівельний шлях, що суходолом вів з Києва до Праги і далі до інших міст Західної Європи.

Високого рівня на Волині набуло ремісниче виробництво. Тут розвивалися такі ремесла: залізообрабне, гончарне, ювелірне, деревообробне, каменеобробне, прядильно-ткацьке, косторізне.

У др. пол. ХІІІ ст. Галицько-Волинське князівство досягло найвищої могутності. В цей час будуються укріплені міста і замки, створюється боєздатне військо. Галицько-Волинська Русь, як європейська держава, відігравала визначну роль. Вона ставить у залежність від себе польських князів, угорські королі шукають дружби з Романовичами, сини і дочки галицьких і волинських князів брали шлюби з представниками королівських і князівських династій Європи. Завдяки успішним походам проти Литви і ятвягів було зміцнено північні кордони. Волинські державці, єдині в тогочасній Європі, успішно воювали з татарами. Король Данило взяв участь у європейській війні 1252 - 1253 р. за австрійську спадщину, що свідчить про великий масштаби його зовнішньої політики.

Безперечно, існували й історично об'єктивні причини розпаду держави Романовичів: вона залишалася не досить політично згуртованою, а суспільно господарський стан різних її земель був неоднаковим. Поза сумнівом, одним з вирішальних чинників розпаду держави Романовичів стало наростання феодальної роздробленості у Східній Європі, що не обминуло жодної давньоруської землі у ХІІІ ст.

Василько Романович помер у 1269 р. Він мав єдиного сина Володимира, який успадкував стіл невеликого, але заможного Володимирського князівства. Більша частина князювання Володимира Васильковича спливла в боротьбі з тяжкою недугою: спочатку (з 1276 р.) невідомою науці, а з 1285 р. смертельним раковим захворюванням. При всьому тому він був і залишався до кінця своїх днів мудрим і розважливим державним діячем, тонким дипломатом і, коли в тому виникала потреба, мужнім воїном і полководцем. Він збройно підтримував свого союзника Конрада ІІ проти його молодшого брата Болеслава в змаганні за престол Мазовії. Не раз відганяв Володимир від рубежів свого Володимирського князівства агресивних ятвязьких князів, мав вирішальний вплив на загальнопольські справи, беручи участь у політичних комбінаціях навколо головного краківського стола й підтримуючи власних кандидатів на той стіл.

Невелике Володимирське князівство за Василька й Володимира було заможним і культурним. Стольний град Володимир був одним із найбільших осередків міжнародної торгівлі, де існували колонії східних, південних і західноєвропейських купців. Провідною думкою літописця Володимира Васильковича була та, що князь був “книжник і філософ”, якого не було доти й потім уже не буде. Адже цей середньовічний государ відзначався великою любов'ю до книг і книжної мудрості, власноручно переписував книжки і дарував їх церквам та монастирям.

Володимирське князівство Романовичів було своєрідним оазисом благополуччя і добробуту загалу волинської людності. Тоді як інші частини Галицько-Волинської Русі перебували в стані розрухи, великою мірою викликаної нерозумною і недалекоглядною поведінкою своїх князів, синів Данила, що воліли вирішувати справи зовнішньої та внутрішньої політики лише збройним шляхом.

Галицько-Волинська держава об'єднувала тільки етнографічні українські землі, і завдяки тому тут сильніше вирізнялися прикмети власне української культури. Населення було тут густіше, як на сході, а ще збільшилося, коли почали напливати еміграційні хвилі з Наддніпрянщини, що втікали з під татарської влади.

Як відомо, Галицько-Волинський літопис раптово уривається на рубежі 80 - 90-х років ХІІІ ст. і, за влучним порівнянням М. Грушевського, “кімерійська пітьма” спадає на історію Галичини і Волині, утім - як і на інші південноруські землі. Історикам неможливо реконструювати останні роки того століття, відтворити долю колись великого і могутнього князівства Романа і Данила. Зрозуміло лише, що Волинька земля настільки ослабла, що в середині ХІV ст. стало легкою здобиччю литовських князів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Публікації джерел

“Великая хроника” о Польше, Руси и их соседях ХI - XIII вв. - М.: Наука, 1987. - 231 с.

Волынско-Галицкая летопись, составленая с концом XIII века, 1205 - 1292. /Изд. А. С. Петрушевич. - Львов, 1871. - 148 с.

Галицько-Волинський літопис. /Упор. Р. Федорів. - Львів: Червона калина, 1994. - 255 с.

Києво-Печерський патерик (Вступ. Текст. Примітки.). Підг. Д. Абрагамович. - Київ: Час, 1991. - [репринт] - 280 с.

Літопис Руський. /Упор. Л. Махновець. - Київ: Дніпро, 1989. - 590 с.

Полное собрание русских летописей. - Т. 1: Летопись по Лаврентиевскому списку. - М.: Изд-во восточной литературы, 1962. - 382 с.

Монографії та статті

Александрович В. Мистецтво Галицько-Волинської держави. - Львів, 1999. - 131 с.

Антонович П. Коротенька історія Волині. - Луцьк: Надстир'я, 1992. - 48 с.

Археологія Української РСР. - Т. 3. - Київ: Наукова думка, 1975. - 498 с.

Брайчевський М. Конспект історії України. - Київ: Знання, 1993. - 203 с.

Брайчевський М. Перше українське королівство. (Держава Данила Галицького). //Золоті Ворота. - 1992. - №2. - С. 146 - 158.

Велика історія України від найдавніших часів. - Т. 1. - Київ: Глобус, 1993. - 351 с.

[Петров М.] Волынь: исторические судьбы Юго-Западного края. /Издано П. М. Батюшковым. - С-Петербург, 1888. - 288 с.

Войтович Л. В. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у ХІІ - ХVІ століттях. - Львів, 1996. - 253 с.

Головко О. На чолі об'єднаного князівства: загадкові та невідомі сторінки біографії князя Романа Мстиславича. //Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези доповідей та повідомлень. - Львів, 1993. - С. 93 - 95.

Грабовецький В., Пришляк В. Від Ільмень - озера до Дністра ріки. //Жовтень. - 1985. - №5. - С. 111 - 113.

Грушевський М. С. Історія України-Руси: ХІ - ХІІІ ст. - Т. 3. - Київ: Наукова думка, 1992. - 633 с.

Гупало В. До питання про особливості Галицько-Волинської кераміки княжої доби. //Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези доповідей та повідомлень. - Львів, 1993. - С. 55 - 56.

Денисовець П. М. Місце і роль Володимир-Волинського князівства в давньоруській державі. //Минула і сучасна Волинь. Тези доповідей та повідомлень. - Луцьк, 1988. - С. 3 - 6.

Завгородній А. Перша національна українська держава постала на Волині? //Луцький замок. - 1999. - 16 червня. - С. 8.

Єфименко О. Я. Історія України. - Львів: Світ, 1990. - 519 с.

Іванченко Р. Київська Русь: початки української держави. - Київ: Просвіта, 1995. - 93 с.

Ісаєвич Я. Д. Галицько-Волинська держава. - Львів, 1999. - 36 с.

Ісаєвич Я. Д., Мартинюк А. І. Володимир-Волинський. Історико-краєзнавчий нарис. - Львів: Каменяр, 1988. - 70 с.

Історія українського мистецтва. - Т. 1. - Київ, 1966. - 452 с.

Ілько В. І., Олашин М. В. Головні етапи розвитку Галицько-Волинського князівства в 1199 - 1349 та його зв'язки з Закарпаттям. //Велика Волинь. Минуле і сучасне. Тези міжнародної наукової краєзнавчої конференції. - Житомир, 1993. - С. 30 - 32.

Киричук М. Волинь земля українська. - Луцьк: Надстир'я, 1997. - 468 с.

Ковальчак Г. І. Економічний розвиток західноукраїнських земель. - Київ: Наукова думка, 1988. - 247 с.

Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь. - Київ: Альтернативи, 1998. - 335 с.

Котляр М. Ф. Князь Данило Галицький. - Київ: Наукова думка, 1979. - 185 с.

Котляр М. Ф. Галицько-Волинське князівство у європейській політиці ХІІІ ст. //Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези доповідей та повідомлень. - Львів, 1993. - С. 11 - 13.

Котляр М. Ф. Галицько-Волинське князівство (до 800-ліття утворення). //Український історичний журнал. - 2000. - №1. - С. 21 - 33.

Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь у ХІІІ ст. (до 800-ліття утворення Галицько-Волинського князівства). //Київська старовина. - 1999. - №1. - С. 3 -14.

Котляр М. Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси ІХ - ХІІІ вв. - Киев: Наукова думка, 1985. - 185 с.

Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. - Київ, 1996. - 462 с.

Крвавич Д. П. Богородиця Одигітрія із Дорогобужа. //Образотворче мистецтво. - 1991. - №3.- С. 20 - 22.

Кралюк П. Роман Мстиславич, князь Волинський і Галицький. - Луцьк: Надстир'я, 1999. - 75 с.

Крип'явич І. П. Історія української культури. - Київ: Либідь, 1999. - 650 с.

Крип'якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. - Київ: Наукова думка, 1983. - 519 с.

Крип'якевич І. П. Історія України. - Львів: Світ, 1990. - 519 с.

Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищин Б. Й. Історія держави і права України. - Львів: Світ, 1996. - 289 с.

Кучинко М. М. Нарис стародавньої і середньовічної історії Волині (від палеоліту до середини ХІV ст.). - Луцьк, 1994. -207 с.

Кучинко М. М. Історична топографія давньоруського Володимир-Волинського. //Минуле і сучасне Волині. Тези доповідей і повідомлень. - Луцьк, 1988. - С. 7 - 10.

Кучинко М. М., Охріменко Г. В. Археологічні пам'ятки Волині. - Луцьк, 1991 . - 137 с.

Кучинко М. М. До питання про оборонні укріплення давнього Луцька. //Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези доповідей та повідомлень. - Львів, 1993. - С. 78 - 80.

Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія укранської державності. - Львів: Світ, 1995. - 248 с.

Овсійчук В. Українське малярство Х - ХVІІІ століть: Проблеми кольору. - Львів: інститут народознавства НАН України, 1996. - 478 с.

Пашуто В. Г. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. - М.; Л., 1950. - 486 с.

Попович М. Нариси історії культури України. - Київ: Артек, 1999. - 727 с.

Петегирич В. М. Из истории экономических и культурных связей Галицко-Волынской Руси в Х - ХІІІ вв. (по археологическим данным). - В кн.: Славянские древности. - Киев, 1980. - С. 151 - 163.

Пшик В. Про похід Романа Мстиславича на Польщу 1205. //Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези доповідей та повідомлень. - Львів, 1993. - С. 97 - 98.

Раппопорт П. Военное зодчество западноукраинских земель Х - ХІV вв. //Материалы и иследования по археологии СССР. - 1967. - №140. - С. 170 - 182.

Стависький В. Князь Данило Романович на київському столі. //Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. Тези доповідей та повідомлень. - Львів, 1993. - С. 99 - 100.

Сафраненко К. А. Общественно-политический строй Галицко-Волынской Руси ХІ -ХІІІ вв. - М., 1955. - 140 с.

Стемковський В. Об'єднала Волинь.// Луцький Замок, 1999. - 15 липня. - С. 8.

Українські приказки, прислів'я і таке інше. /Укл. Н. М. Номис. - Київ, 1993. - 180 с.

Цинкаловський О. Княжий город Володимир. - Львів, 1935. - 111 с.

Яковенко Н. Нариси історії України з найдавніших до кінця ХVІІІ століття. - Київ: Генеза, 1997. - 310 с.

Якуб'юк А. М. Луцьк. Путівник інформатор. - Львів, 1983. - 73 с.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8