Визначення історії: “Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи, прогрес який мають пізнати в його необхідності”

В основі історії – святовий дух як суб’єкт, що не усвідомлюється окремими індивідами; дух діє підсвідомо. Кожен індивід переслідує власні цілі, різні інтереси. Із зіткнення виникає єдине, що не переслідуєтья жодним індивідом – історична подія, що є проявом світового духу.

Діалектика суб’єктивності бажань окремих індивідів та об’єктивності закономірностей та системи суспільних відносин.

Розвиток свободи проходить три стадії - три етапи історії:

1)       східний світ – вільна одна людина (деспот).

2)       Греко-римський світ – вільна група людей.

3)       Німецький світ – вільні всі.

62. Гуманістичний зміст філософії Фейєрбаха.

Був учнем Гегеля, не задовільняла ідеалістична позиція. Але і “класичний матеріалізм” 17-18 ст., що розглядав людину як природну істоту, що ппідпорядкована виключно природним законам, його не влаштовував. Створення нової маьтеріалістичної філософії – “антропологічний” матеріалізм

Своєрідність людської діяльності та історичний розвиток людини виводиться з природності самої людини. Людська сутність не міститься в окремому індивіді; сутність людини – воля, мислення, чуттєвість – її родові, тобто суспільні властивості. Людська сутність проявляється в єдинстві людини з людиною, що спирається на різницю “Я” і “Ти”. Людська природа трактується переважно як біологічна.

Критикував релігію, протиставляв її філософії.

З точки зору теорії пізнання – сенсуаліст. Реальний світ є дійсністю, що чуттєво сприймається, і завдяки чуттєвому сприйманню можливе його пізнання.

Нова інтерпритація поняття “об’єкт” – формується на досвіді людського спілквання. Перший об’єкт – завжди інша людина. Заперечує існування об’єктів, що недосяжні для чуттєвого сприйняття. Завдання мислення – збирати, порівнювати, класифікувати дані чуттєвого сприйняття. Критерій істиності мислення – порівняння з данними досвіду.

63. Умови, джерела та пердумови (безпосередні) формування маркситської філософії.

-          соціально-економічні і політичні чинники

-          розвиток природознавства

-          вплив класичної німецької філософії

1)       Промисловий переворот à капіталізм à посилення експлуатації à страйки, соц. Конфлікти. Постали питання можливості справедливого суспільства, перспективи його розвитку та його мети.

2)        - відкриття законів збереження та перетворення речовини та енергії à стало основою філософських висновків про нестворюванність та незнищуваннясть матерії та руху, єдність різноманітних форм руху, їх взаємодії і перехід.

- клітинна теорія живої речовини à філософський висновок про єдність усіх живих організмів

- еволюційна теорія Дарвіна à удар по релігійних уявленнях, ідея безперервності розвитку у живій природі.

3)       Гегелівська діалектика – як теорія розвитку і філософський метод. Ідеї Фейєрбаха щодо об’єктивності матерії, сутності людини, критики релігії. Успадкувала від німецької класичної філос. Раціоналлізм як спосіб пояснення та осягнення дійсності.

64. Гуманістичний пафос філософії К. Маркса і Ф. Енгельса.

Марксизм = філософія + політекономія + науковий соціалізм.

Філософія марксизму відрізняється предметом дослідження : що є спільним для природної і соціальної дійсності, людського мислення, процесу пізнанняю, що об’єднує ці сфери, досліджує найзагальніші закономірності їх розвитку. До предмета філософії включено людину, практику, відношення “людина-світ”.

Поєднання діалектики з матеріалізмом дало можливість застосовувати діалктику для аналізу природи, економічних, соціальних, політичних процесів.

Суспільство розглядається з точки зору його економічного життя, в основі суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних благ.

Головний зміст марксизму – гуманізм. Людина розглядається як найвища мета і цінність розвитку сіспільства. Людина не лише продукт природи, а й соціальний феномен; людина постає як носій соціальної активності, суб’єкт діяльності, Творець матеріальних і духовних цінностей. Центральна проблема – пошук шляхів для створення умов, що забезпечують вільний розвиток усіх сутносних сил людини, усіх її здібностей.

Вирішення проблеми експлуатації – знищення приватної власності на засоби виробництва.

Свідомість людини є усвідомленим буттям. Зумовлена суспільним буттям, суспільна свідомість грає активну роль. Виникнувши як результат людської діяльностяі, вона стає її передпосилкою.

Пізнання – практичне за своєю природою; пізнавальне і перетворююче відношення людини до світу і до себе витікає з її соціально-діяльної сутності.

Розкриття соціально-діяльної сутності людини і сутності світу її буття, соціальної обумовленості змісту і структури суспільної свідомості, практичної зумовленності пізнання, розробка питань діалектики дозволили Марксу і Енгельсу довести, що спільним, об’єднуючим у понятті “людина” є соціально-діяльна сутность людини, тобто забезпечення її життєвих потреб відповідними видами діяльності.

65. Сутність матеріалістичного розуміння історії. (К. Маркс)

Акцент на економічне життя суспільства, на сферу матеріального виробництва; в основі суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних благ.

Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість (мораль, право, ідеї, теорії, тощо). Вперше за всю історію філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій. Минуле і майбутнє людства постає як послідовний закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь.

Матеріалізм і діалектика дозволили відкрити феномен повторюванності у суспільних процесах і тим самим довести, що суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в їх розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по новому оцінити роль народних мас в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонвання держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сімї та ін.

Суспільно-економічна формація: кожна система виробниціх відносин, що виникає на конкретному етапі розвитку виробничих сил підкоряється як загальним для усіх систем, так і особливим, властивим тільки їй одній, законам виникнення, функціонування та переходу для вищої форми.

66. Розвиток В.І.Леніним марксистської філософії на основі узагальнення історичної практики і нових досягнень природознавства.

Основа – соціально-економічний розвиток капіталізму, в тому числі в Росії кінця 19-поч. 20 ст., і духовно-політичні процеси, що мали місце; у науці – відкриття радіоактивності і електрону (подільність атому).

Використовував філософію марксизму для створення теорії боротьби робітничого класу. Діалектика – у двох аспектах:

-          філософський метод, що адекватно відповідає матеріалістичній філософії

-          метод, що може бути використаний в політичній діяльності.

Питання теорії пізнання - “Матеріалізм і емпіріокритицизм”. Відображення – суттєва характеристика матерії на рівні неживої, живої природи і на рівні свідомості суспільства. Пізнання – теж процес відображення; з іншого боку – складним, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики.

Проблема матерії. Визначальні характеристики : об’єктивність і здатність відображатися.

Надзвичайна увага – питанням функціонування суспільства і практики революційних перетворень; підкреслюється роль трудових мас в історії. Теорія соціалістичної революції.

Нове трактування держави : гол. функція - управління суспільством в інтересах панівного класу. У майбутньому повинна відмерти.

Марксистська філософія несе ідеологічне навантаження.

67. Філософська думка в Україні. Загальна характеристика.

- докласичний період

а) давні слов’яни – “Велесова книга” – повага до життя людини, праці, любов до землі.

б) філософія Київської Русі – пов’язана з Християнством. Етична тематика: протистояння духовного і тілесного, добра і зла. Вища мета пізнання – Бог, єдиний метод – божествене откровіння.

Соціальна філософія  - єдність земель, централізація держави.

“Повість временних літ” (Нестор)

“Слово про закон і благодать” (Іларіон)

“Посланіє” (Климент Смолянич)

- період Відродження

Ранні гуманісти (Юрій Дрогобич, Павло Русич, Лукаш, Станіслав Оріховський) – антропоцентрізм, самодостатність, незалежність людини, самопізнання.

Острозька академія (Герасим Смотрицький, Йов Книжницький, Іван Вишенський)

-          самопізнання у нерозривному зв’язку людини з Богом.

Братські школи – ідеї православ’я.

Мелетій Смотрицький – праці суспільно-громадянського спрямування.

Києво-Могилянська академія – філософія викладається окремим курсом – покликання віднайти істину, причини речей, дослідити життя і доброчсеність.

- Класичний період

-          Г. Сковорода – засновник класичної укр. Філософії, поінтеїстичний погляд. “Пізнай себе” – через віру і любов. Ідея “сродної” праці – за покликанням.

-          “універсалістська” філософія 19 ст. (Орест Невицький, Сільвестр Гогоуский, Михайло Максимович) – поширення ідей німецької класичної філософії, особ. Канта, Фіхте, Шеллінга.

-          Кирило-Мефодіївське товариство (Костомаров, Куліш, Шевченко) – протиставлення української філософії російській.

-          Соціалістичні мотиви – Драгоманов, Франко.

- Новітня філософія

-          Екзистенціально-романтична хвиля (поч. 20 ст.) Бердяєв, Шестов.

-          Культурно-філософський підйом 20х років (“розстріляне відродження”) – Хвильовий, Зеров, Яловий, Плужник та ін. – спроба зберегти та творчо розвинути українську національну культуру.

-          Мислителі діаспори (Лишенський, Донцов, Чижевський).

68. Києво-Могилянська академія – колиска філософської думки на Україні.

Заснована Петром Могилою. Вперше в Україні викладали філософію окремо від теології. Філософські курси значною мірою схоластичні. Філософія розглядалась як система дисциплін чи наук, покликаних віднайти істину, причини речей.

І. Гізель – процес пізнання відповідні до теорії образів. Речі, діючи на органи чуття посилають їм чуттєві образи. Ці органи відбиваються на органі чуття і стають відображеннями, які стають об’єктами діяльності внутрішнього чуття.

Ф. Прокопович – пізнання на основі досвіду і споглядання.

Вчення про матерію: в основі всього лежить певний субстрат, що завдяки формі перетворюється на певну річ. Рух - як зміна кінцевого стану.Простір і час – невід’ємні від природних сил. Порожнеча неіснує.

Етика – теоретична (роль людини в світі, сенс життя, свобода волі) і практична (шляхи і способи досягнення щастя, система виховання).

Сенс життя – у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро.

Розвиток філософії права.

69. Г.С. Сковорода як філософ.

1722-1794. Вихованець Києво-Могилянської академії. Проблеми, спрямовані на дослідження людини, її існування та щастя. Релігійно-філософський характер спирається на християнсько-світоглядні категорії.

Реальність є взаємодією 3х світів: макрокосм., мікрокосм.(людини), символічного світу (Біблія).

Кожен світ є єдністю 2х натур : видимої (зовнішньої) та невидимої (внутрішньої).

Макрокосм – світ речей і явищ + Бог.

Мікрокосм – людина тілесна + людина духовна.

Біблія – образність символів + розшифровка.

Заклик: “пізнай себе” – свою духовну сутність через віру і любов – таким чином досягається щастя. Щастя – не в матеріальному задоволенні, а в пізнанні і праці за свїми здібностями.

3 етапи самопізнання та пізнання:

-          пізнання себе як самовласного буття

-          як суспільної істоти

-          як буття, що створене за образом і подобою Божою.

Основні лінії:

-          антеізм (“сродність” людині усього світу)

-          екзистенціальність (орієнтованість на неповторне в своїй окремості людське існування, плюралістичність і в одночас діалогічна гармонійність реальності)

-          кордоцентризм (все ідде від серця)

Засновник класичної української філософії.

70. Філософські мотиви в творчості Т.Г. Шевченка.

Ф. Шевченка – глибоко індивідуальна, особиста і разом з тим грунтується на національній ідеї українського народу, його ментальності. Ф. Ш. Виростає з конкретно-узагального ставлення до віри, любові і нації. З любові до України виникає ф. Пробудження людської гідності, сили протесту і бунтарства.

                Вінець творчості – уславлення свободи, першої і неодмінної умови людського добробутя і щастя.

                Творчість Шевченка – поетично-сиволічно-образна, тобто буквально не тлумачна.

                Україна постає в двох вимірах : як певна соціальна спільність, що реально втілена в історичній дійсності сьогодення; а також як духовно ідеальна спільність нашої минувщини, що має відродитись в прийдешньому.

                Шевченків бунт заперечує певну несправедливу соціально-економічну реальність з її порядком, законами, і т.п.; проте це заперечення не ставить метою утвердження якогось іншого порядку. У творах немає ніякої програми перетворення суспільного буття. І деальне царство є царством творчого людського духу, а не букви.

                Не можна сказати, що Шевченко був атеїстом, але відкидав з християнської релігії все те, що заважає вільному розвитку особистості, перешкоджає задоволенню внутрішніх потреб людини. Проти зловживання релігією з політичною метою, релігійних війн, інквізиції.

                У всій своїй творчості Шевченко постає як екзістенціальний антеїстичний і кордоцентричний мислитель.

71. Ідеї суспільного прогресу І. Франка, Л. Українки, М. Драгоманова.

Михайло Драгоманов (1841-1895) – мислитель, історик та етнограф.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20