Висновки та пропозиції

Розгляд сучасних теоретичних та практичних положень функціонування прямих іноземних інвестицій в конкурентному міжнародному середовищі дає можливість зробити деякі висновки та подати пропозиції щодо подальшого розвитку ПІІ.

Прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є: безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні; впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є: підприємства зі 100% іноземного капіталу; часткове володіння компанією; придбання рухомого і нерухомого майна; концесії.

Іноземні прямі інвестиції є досить відчутними до мотивуючих та демотивуючих факторів країни-реципієнта. Основними видами мотивації прямих іноземних інвестицій є: виробничо-економічна мотивація (придбання сировини, можливість запобігання циклічності тощо); маркетингова (зростання ефективності маркетингу, проникнення на конкретний географічний ринок тощо); інші (екологічні, персональні, престижні).

Основними проблемами (демотиваторами), з якими стикаються іноземні інвестори, є: мінливість податкового законодавства; свавілля органів державної влади та корупція, організована злочинність, проблеми митно-тарифного регулювання; недисциплінованість постачальників і замовників; нерозвиненість ринкової інфраструктури (банки, біржі тощо).

Заходами макроекономічного стимулювання іноземних інвестицій до країни-реципієнта є: податкове стимулювання, фінансово-кредитне стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, конкретних інвестиційних проектів, протекціоністські заходи.

Серед характеристик глобальної конкурентної стратегії можна відзначити: високу уніфікацію маркетингових програм; міжнародну стандартизованість більшості продуктів; функціонування виробничих потужностей як складової частини глобальних або регіональних мереж; значний рівень абсолютних витрат на дизайн і НДДКР при відносно низьких питомих витратах на одиницю продукції; невелику схильність до участі в стратегічних альянсах з іншими фірмами; використання передових досягнень науки і техніки при необов'язковій орієнтації на радикально нові технології.

Методика здійснення прямих зарубіжних інвестицій являє собою складний процес, на кожному етапі якого від інвестора вимагається високий рівень інформованості про галузі, сфери та країни прикладання капіталу. Це допомагає не лише своєчасно вжити необхідних заходів для збереження капіталу, але і успішно розвиватися на міжнародних ринках.

Процеси глобалізації економіки призвели до того, що на сучасному етапі переважна частина політичної карти світу пронизана жорсткою конкуренцією банків Японії, Західної Європи і Північної Америки. Банківські системи цих країн розповсюдилися на розгалужені мережі за кордоном, значна частина яких зосереджена в міжнародних валютно-фінансових центрах. Через ці банки відбувається інвестування в країни та регіони у різних формах.

В даний час тенденція акумуляції іноземних інвестицій в економіку розвинутих країн зберігається. Так, 10 найбільших країн забезпечили приплив 2/3 обсягу міжнародного капіталу. Така ж ситуація характерна і для вивозу капіталу з країн даної групи. Так, США, Німеччина, Об'єднане Королівство, Японія і Франція забезпечують 2/3 усього вивозу інвестицій у світі.

Досвід притягнення іноземних інвестицій у постсоціалістичних державах показує, що будь-яка участь іноземного інвестора не завжди може служити благом стосовно національних інтересів. Мета деяких іноземних інвесторів практично зводилася до того, щоб не допустити самостійного виходу на світовий ринок або ж переорієнтувати підприємство на випуск застарілої або неконкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Інвестиційний клімат в Україні сьогодні не можна назвати достатньо сприятливим для прямого іноземного інвестування, хоча деякі кроки в напрямку поліпшення інвестиційного клімату все ж таки здійснено.

Прямі іноземні інвестиції в Україну обмежені підприємницьким ризиком, який досягає 80%. В рейтингу інвестиційної привабливості країн світу Україна посідає 135 місце. 62,9% прийнятих Україною інвестицій направлено на фінансування рухомого і нерухомого майна, 32% надійшло у вигляді грошових внесків – це менше 20% від необхідного рівня інвестування.

Найбільші обсяги інвестицій внесені (у млн. дол. і в % до загального обсягу) нерезидентами з: США (589,5 млн., 18,1%), Нідерландів (301,0 млн., 9,3%), Росії (287,7 млн., 8,9%), Великобританії (243,4 млн. 7,5%), Німеччини (229,5 млн., 7,1%), Кіпру (196,3 млн., 6,0%). [20]

Західні експерти умови перебування в Україні оцінюють в основному доброзичливо, однак, по деяких позиціях досить критично: 81% експертів позитивно оцінили відношення до них місцевого населення, 70% - рівень культури в публічних місцях. Більше половини опитаних (53%) задоволені рівнем цін в Україні, а 40% - якістю товарів. У той же час негативно характеризується поводження чиновників (80% опитаних), рівень українського сервісу (75%), якість засобів масової інформації (71%), зовнішній вигляд вулиць, стан комунального господарства (64%), система транспортного забезпечення і зв'язку (63%).

Пріоритетними галузями для участі іноземних інвесторів, у тому числі шляхом створення спільних підприємств в Україні, є енергетика, транспорт, металургія, радіоелектроніка, машинобудування, легка промисловість, будівництво.

З огляду на проведений аналіз світового досвіду залучення прямих іноземних інвестицій та інвестиційного клімату в Україні, можемо подати наступні основні заходи щодо його поліпшення:

- страхування ризиків внутрішніх іноземних інвестицій;

- збільшення обсягів капіталовкладень за рахунок прибутку;

- збільшення ресурсів, що формуються на фондовому ринку;

- створення відповідальних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу;

- створення потужної економічної та політичної підтримки спільним підприємствам;

- розробка механізму створення СП на основі високих технологій;

- розширення мережі інноваційних фондів та страхових компаній;

- сприяння розвитку сегменту фондового ринку, пов’язаного з довгостроковими цінними паперами;

- створення банків довгострокового кредитування;

- створення цільових інноваційних структур різного типу (технополісів, технопарків, спеціальних економічних зон);

- надання економічних і правових пільг підприємствам у сфері інноваційного бізнесу та інші.

Вибудовуючи міжнародний “поверх” своєї господарської системи, Україна повинна створювати певні економічні умови та законодавчу базу для залучення у різноманітних формах іноземних інвестицій та участі українських підприємців у міжнародному бізнесі.

 Список використаної літератури:

1.        Конституція України.- К., 1996;

2.        Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19.03.1996 р. № 93/96-ВР;

3.        Про власність: Закон України від 26.03.91 р. №697-12 із змінами та доповненнями;

4.        Про підприємництво: Закон України від 26.02.91 №785-12;

5.        Про підприємства в Україні: Закон України від 27.03.91 р. №888-12;

6.        Про господарські товариства: Закон України від 19.09.91 р. №1577-12;

7.        Про промислово-фінансові групи: Закон України від 21.11.1995 р.;

8.        Про банкрутство: Закон України від 14.05.1992 р. №2344-12;

9.        Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18.06.1991 р. №1202-12;

10.   Про банки і банківську діяльність: Закон України від 1.02.1996 р. №25/96-ВР;

11.   Про систему оподаткування: Закон України від 19.04.97 р. №221/97-ВР;

12.   Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 24.12.93 р. №3813 зі змінами та доповненнями;

13.   Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР;

14.   Про податок на додану вартість: Закон України від 3.04.1997 р. №168/97-ВР;

15.   Про порядок здійснення іноземними суб”єктами господарської діяльності операцій з продукцією українського походження на території України без вивезення її з митної території України: Постанова КМУ від 30.07.1996 р. №853;

16.   Про затвердження Положення про порядок залучення експертів до оцінки майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями: Постанова КМУ від 20.07.96 р. №813;

17.   Про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій: Постанова КМУ від 7.08.96 р. №928;

18.   Про створення Державного інноваційного фонду: Постанова КМУ від 18.02.1992 р. №77;

19.   Вікно в Україну. Експрес-інформ 1997-1998 рр.-К., 1999;

20.   Дані державного комітету статистики. Розділ “Інвестиції” 1996-1999 рр.;

21.   Барановський О.І. Інвестиційна безпека// Фінанси України.- 1998.- №9;

22.   Белошапка В.А. Стратегическое управление: принципы и международная практика// К.:КГЭУ ,1999

23.   Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент.- К.: Итем ЛТД, 1995;

24.   Гаврилюк О. Пріоритетні галузі та види виробництва для іноземного інвестування в Україні// Фінанси України.- 1997.- №7, с.56-61;

25.   Гордань В.І. Інвестиційні ресурси та відтворення в Україні: поточні проблеми/ Зб. наук. пр. Регіональна політика розвитку підприємництва в Україні і проблеми інвестицій.- К.: Манускрипт, 1995;

26.   Губський Б. В. Проблеми міжнародного інвестування в Україні.//Економіка України.- 1998 - №1, с.22-28;

27.   Губський Б.В.Інвестиційні процеси в глобальному середовищі.- К.: Наукова думка,1998

28.   Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х., Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. Пер. с анг. – М.: Дело Лтд., 1994

29.   Демиденко Л.М. Окремі питання податкового стимулювання в Україні //Фінанси України. – 1998. - №9, с.127-130;

30.   Довгань Л.П. Податки в інвестиційній діяльності акціонерних товариств// Фінанси України.- 1999.- №1, с.126-129;

31.   Дьяконова і.І. Теоретичні та економічні основи інвестиційної діяльності.- Суми: Слобожанщина, 1998;

32.   Збаразька Л.О. Удосконалення економічного стимулювання механізму активізації інвестиційних процесів // Фінанси України. – 1997. - №11, с.92-98;

33.   Инвестиции в Украине (МВФ)/ Под ред С.И.Вакарина. – К.: «Конкорд», 1996

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19