В міру зміцнення фінансового положення створеної компанії все більшого значення для неї набувають такі джерела фінансування, як нерозподілений прибуток і амортизаційні відрахування. Останні мають вигляд знижки з валового прибутку і дозволяють обчислювати власний розмір різними методами, у тому числі методом прискореної амортизації. До витрат дозволяється включати і відрахування на різні резерви і фонди: на сумнівних боржників, на майбутні збитки, на знецінення запасів. [37]

В багатьох країнах продовжують зберігатися валютні обмеження, тобто система обмежень на операції з іноземною і національною валютою в рамках платіжного балансу. Ці обмеження охоплюють ввіз і вивіз капіталу (включаючи репатріацію раніше завезених капіталів), вивіз прибутків, інші переведення і платежі за кордон. Як правило, валютні обмеження здійснюються центральним банком країни. В результаті в країні з валютними обмеженнями іноземний підприємець часто не може одержати з-за кордону позику для свого підприємства в цій країні (навіть якщо цю позику надає йому батьківська компанія), не завжди може вільно вивезти назад свій капітал, іноді обмежений у вивозі прибутків, часом зіштовхується з обмеженнями в платежах за кордон при розрахунку за куплені там ліцензії, «ноу-хау», послуги тощо. [37]

У переважній більшості випадків компанії з іноземною участю інкорпоруються в країні перебування. Тому вони розглядаються місцевим законодавством як резиденти країни перебування і з них стягуються ті ж податки, що і з національних компаній. Що стосується відділень іноземних компаній, то в деяких країнах вони платять окремі податки по більш високій ставці. Місцевими податками оподатковуються і службовці компаній з іноземною участю. [29, 30]

Основну частину податків з компаній складає певна група податків. Насамперед, це податок на прибуток корпорацій (корпоративний податок), що складає основну частину податкових виплат компаній. Оподаткуванню на прибуток підлягає чистий прибуток фірми (валовий дохід за відрахуванням усіх витрат і збитків). Існують розходження між країнами при оподаткуванні тієї частини чистого прибутку, що підлягає розподілу між акціонерами (пайовиками) у вигляді дивідендів і потім підпадає під дію прибуткового податку з фізичних осіб, в результаті чого та сама сума може двічі оподатковуватися податком - спочатку корпоративним податком як частина прибутку фірми, а потім особистим прибутковим податком, що складає дохід акціонерів, які одержують від фірми цю суму в якості дивідендів на свої акції. В залежності від підходу до цього подвійного оподаткування прибутку можна згрупувати національні системи стягування податку на прибуток корпорацій у наступні системи:

- класична система, при якій частина прибутку оподатковується податком на прибуток корпорацій, а потім особистим прибутковим податком (Бельгія, Люксембург, Нідерланди, США, Швеція, Швейцарія);

- система зниження оподаткування на рівні компанії, при якій прибуток оподатковується за більш низькою ставкою корпораційного податку (Австрія, Німеччина, Португалія, Японія) або ж він частково звільняється від обкладення (Ісландія, Іспанія, Фінляндія);

- система зниження оподаткування на рівні акціонерів, при якій або акціонери частково звільняються від сплати прибуткового податку на одержувані ними дивіденди незалежно від того, чи утриманий корпораційний податок (Австрія, Данія, Канада, Японія), або податок, сплачений компанією з прибутку, частково зараховується при оподаткуванні акціонерів, тобто діє так званий податковий кредит, імпутаційна система (Великобританія, Ірландія, Франція);

- система повного звільнення прибутку від корпоративного податку на рівні фірми (Греція, Норвегія) або акціонерів (Австралія, Італія, Нова Зеландія, Фінляндія). [29, 30]

Вітчизняним інвесторам при розробці питання про заснування (покупку) фірми за кордоном варто звертати особливу увагу на податкове законодавство зарубіжних країн, залучаючи торгпредства і по можливості досвідчених місцевих фахівців.

Крім офшорних центрів і податкових гаваней, на Заході майже немає спеціальних пільг для іноземних інвесторів. Тому компанії з іноземною участю використовують інвестиційні пільги, які надаються владою приймаючих країн для всіх діючих на їх території компаній. Подібні пільги - один із важливих моментів для іноземних підприємців в ході ухвалення рішення про організацію або розширення зарубіжних філій.

Основна маса пільг, якими можуть скористатися іноземні підприємці, - це пільги в контексті загальнонаціональної політики державного стимулювання економіки. Вони звичайно поширюються на всі діючі в країні компанії, як національні, так і іноземні. Пільги надаються для стимулювання регіонального розвитку (особливо для відстаючих районів, для так званих депресивних зон, у яких стагнують традиційні для них галузі), проведення в масштабах країни ряду галузевих програм, розвитку науково-дослідних робіт, збільшення зайнятості населення, розвитку експортних виробництв тощо. [38]

У деяких країнах і територіях існують пільги, якими користуються переважно підприємці з-за кордону. В основному це пільги, що діють у так званих податкових гаванях і офшорних центрах, де проводиться політика притягнення іноземних інвестицій шляхом надання їм широких податкових і інших пільг. В податкових гаванях подібні пільги звичайно надаються всім іноземним компаніям, в офшорних центрах - тим іноземним компаніям, що здійснюють операції з нерезидентами. Однак у багатьох випадках розходження між цими гаванями і центрами провести майже неможливо.

Для цих гаваней і центрів характерний свій набір форм господарської діяльності, викликаний тим, що іноземні інвестори відкривають тут фірми не стільки для видобутку сировини і виробництва товарів, скільки для комерційної, фінансової, управлінської, страхової діяльності і для керування судноплавними компаніями. [38]

Розробка стратегій іноземних інвестицій

При розробці стратегії прямих зарубіжних інвестицій вищий менеджер попередньо оцінює інвестиційний план з погляду не тільки його прибутковості, але й очікуваних труднощів і непередбачених обставин.

Прибуток від знову освоюваної сфери діяльності може бути спрогнозований з урахуванням передбачуваної частки ринку, обсягів продажу, ціни, умов конкуренції і витрат виробництва й обігу. Останні містять у собі збутові й управлінські витрати, амортизацію і податки. Розрахунки можуть вестися у валюті країни перебування, але необхідний перерахунок на валюту країни-інвестора. При цьому варто мати прогноз обмінного курсу на перспективу. [45]

У випадку інвестиції у формі придбання діючого підприємства очікуваний в перспективі прибуток можна спрогнозувати, спираючись на його розміри за минулі періоди. При цьому фірма повинна звернути серйозну увагу на можливі розходження в методиці обчислення прибутку і на фінансові зобов'язання, що можуть виникнути з випадкових обставин (наприклад, підприємство могло виступити в минулому гарантом при кредитуванні інших суб'єктів). Слід також проаналізувати сформовані тенденції зміни прибутку, стабільність і темпи його приросту.

При оцінці ефективності прямих зарубіжних інвестицій необхідне врахування синергічного ефекту. При зарубіжних інвестиціях діють різнонаправлені чинники, які, з одного боку, зменшують прибуток компанії, а з іншого боку - збільшують його. Так, якщо в результаті інвестування виникає імпортозамінне виробництво, то компанія втрачає на скороченні обсягу експорту товарів і технічних послуг. В той же час материнська компанія одержує додаткові прибутки від зарубіжних дочірніх фірм за рахунок надання різного роду послуг і кредитів. [22]

Для визначення пріоритетів в інвестиціях необхідне встановлення нормативу їх окупності. Пріоритет в інвестиціях визначається з врахуванням часу, необхідного для повернення всієї суми капіталовкладень. При розрахунках суми чистого прибутку виникають специфічні питання, пов'язані з розходженнями між країнами в методиці калькулювання витрат виробництва, обмінними валютними курсами, особливостями податкових систем, невизначеністю в порядку переведення прибутку за кордон. У кожної компанії своє уявлення про прибутки від зарубіжних інвестицій. [50]

Прибутки містять у собі дивіденди від зарубіжних капіталовкладень, прибуток від експорту в дочірні фірми, надходження від управлінського консультування, роялті, відсотки за кредит, наданий дочірнім фірмам. Остаточна сума прибутків визначається після сплати всіх податків у країні інвестора й у країні перебування. До цієї суми може бути включений і реінвестиційний прибуток.

При визначенні нормативу окупності не приймається до уваги прибуток, що виникає за межами терміну окупності. При такому підході багато інвестиційних проектів, у принципі прибуткових, виявляються відхиленими в силу жорстких вимог до терміну окупності.

Багато компаній оперують середньою рентабельністю. Вона розраховується у відсотках від суми інвестицій. Коли компанія встановлює прийнятний для неї мінімальний рівень рентабельності, то використовує наступні три його різновиди:

• основний твердий мінімальний рівень;

• залежний від зміни кредитної ставки і розміру капіталовкладень мінімальний рівень;

• у випадку проникнення на новий ринок або розробки нового товару особливий мінімальний рівень.

При оперуванні середньою рентабельністю за межами визначених часових рамок необхідно привести прибуток майбутніх періодів до умов дійсного часу. [50]

Багатонаціональна компанія через різні види страхування, вишукування фінансових ресурсів у країні перебування й інші засоби знаходить визначений захист від ризику, пов'язаного з зарубіжними інвестиціями. В залежності від обставин використовуються такі засоби, як придбання валюти на термін, співробітництво з місцевими інвестиційними фондами, вивіз чистого прибутку в дозволених межах і створення спільних підприємств.

Підприємство може вжити заходів по раціоналізації власної інформаційної системи і процедури прогнозування. Використання масштабної інформаційної системи дозволяє мати більш обгрунтовані прогнози по конкуренції, змінам попиту і технології, тенденціям росту витрат виробництва і продуктивності праці. Це, у свою чергу, дає можливість точніше оцінити інвестиційну обстановку.

Якщо багатонаціональна компанія, здійснюючи зарубіжні інвестиції, створює підприємство, яке на 100% належить їй, то це сепаратні інвестиції або одноособове підприємство. Якщо ж частка компанії менше 100%, то це - спільне підприємство (СП). У міжнародному бізнесі під СП розуміють спільну справу, створювану двома або більше зацікавленими особами, громадянами різних держав. [39]

Визначення СП, яке дає Е.Дж.Колде – це особливе підприємство, створюване фірмами двох або більше країн на постійній основі. Об’єктами поєднання тут є не лише сам по собі капітал, але і технологія виробництва, патенти, торговельні марки, управлінські ноу-хау та інші фактори виробництва.

Спільному підприємству властиві наступні характерні риси.

Перша. Орієнтація на одержання підприємницького прибутку. СП утвориться тоді, коли кожним з його засновників переслідується властива бізнесу мета - одержання прибутку. СП не вкладає капітал на соціальні потреби, не може задовольнитися роллю рантьє - простим збором відсотків за капітал.

Друга. Спільність цілей утворювачів СП, оскільки мається на увазі одержання прибутку.

Третя. Спільний облік. Оскільки здійснюється технічне й економічне співробітництво на базі спільних інвестицій, сторони пропорційно їх часткам у загальній сумі капіталовкладень або за особливою угодою розпоряджаються прибутками і збитками і розподіляють їх між собою на основі загального рахівництва.

Четверта. Спільне керування бізнесом. Здійснюючи спільні інвестиції, партнери спільно управляють підприємством і несуть загальний тягар господарського ризику. Надання технології в рамках СП і стягування при цьому роялті не відсторонює партнера від спільного управління. [39]

Стимули створення СП поділяються на: стимули стосовно багатонаціональної компанії і фірми приймаючої країни. Щодо перших стимули створення СП наступні:

• можливість заощадити кошти на інвестиції;

• дроблення господарського ризику;

• набуваючи статусу неіноземного підприємства, СП не порушує національні почуття населення приймаючої країни;

• використовуючи управлінські і збутові можливості і робочу силу фірми-партнера, можна легше пристосуватися до специфічних умов країни;

• у випадку юридичних обмежень на 100%-ве володіння підприємством СП є єдино можливою формою зарубіжних інвестицій;

• можливість одержання різних пільг, наданих приймаючою країною іноземному бізнесу;

• можливість реально розпоряджатися справою в умовах відсутності повного права володіння.

Щодо фірми приймаючої країни, стимули створення СП наступні:

• збільшення фінансової потужності за рахунок іноземного капіталу;

• можливість одержання кредитів під гарантію іноземного партнера;

• можливість запозичити в іноземного партнера передовий управлінський, виробничий і збутовий досвід;

• можливість користування законодавчими й адміністративними преференціями, наданими приймаючою країною іноземному капіталу;

• встановлення ділового співробітництва з іноземним партнером і можливість посилення на цій основі зовнішньої маркетингової діяльності.

СП дає можливість оперувати великим капіталом при меншому його вкладенні в порівнянні з одноособовим створенням підприємства.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19