В ринкових умовах держава повинна перейти від єдиного джерела інвестицій і основного їх виконавця до ролі суб'єкта, який забезпечує загальний сприятливий інвестиційний клімат, що координує інвестиційну діяльність і гарантує збереження об'єктів інвестування.

Від облікової ставки процента Національного банку залежить попит на інвестиції. Тобто, ставка процента визначає граничну можливість використання капіталу під інвестування. Як свідчить рис. 2.1., крива попиту на інвестиції відображає зворотну залежність між ставкою процента і ціною інвестування та сукупним розміром необхідних інвестицій.[31]

Рис.2.1. Крива попиту на інвестиції

Хоча правова система України знаходиться на стадії активної законодавчої діяльності, а правовий інвестиційний процес в Україні регулюється більш ніж десятьма спеціалізованими інвестиційними законами, активної зарубіжної інвестиційної діяльності в Україні не спостерігається. Така тенденція пов'язана не тільки із законодавчою діяльністю, але й з економічними, політичними і соціальними тенденціями.[42]

Економічні процеси в Україні мають кримінальну направленість, а тіньовий характер розподільчих і перерозподільних відносин підриває всю систему зацікавленості, надійності і перспективності розвитку інвестиційної діяльності. Крім того, закони про інвестиційну діяльність ні формально, ні змістовно не відповідають вимогам і потребам потенційних інвесторів в ринковій економіці. Надто велика лібералізація економіки в умовах нерозвиненості державного регулювання, низької виконавчої дисципліни і відповідальності призвела до появи анархії і невизначеності в економіці.

Низький рівень державного управління призводить до надмірного втручання в процес інвестування державних службовців з метою задоволення власних потреб. В цьому аспекті має неабияке значення тіньовий експорт капіталу, який зменшує вітчизняні інвестиційні можливості. Основу цього явища складає недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від непомірного оподаткування та посягань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів лежить в основі отримання нелегальних доходів керівниками господарств і працівниками державних установ.[42]

Акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює головну проблему - повернення їх у вигляді інвестицій на батьківщину. Це явище має суперечливу властивість. З одного боку, власники капіталу зацікавлені в поверненні коштів на батьківщину, оскільки норма прибутку в Україні з урахуванням можливостей офіційної та тіньової економіки значно перевищує норму прибутку від використання коштів за кордоном.

З іншого боку, тіньовий характер капіталу стримує його повернення внаслідок високого ступеня ризику, що пов'язано з необхідністю обґрунтування характеру походження коштів, які використовуються для особистих цілей, закупівлі високовартісної техніки, автомобілів, нерухомості тощо. Крім того, ризик обумовлено ще й необхідністю отримання офіційних кредитних та інвестиційних ресурсів, участі в приватизації, нейтралізації переслідувань тіньової діяльності державними органами.

В Україні відсутня програма державного стимулювання іноземного інвестора через механізм участі в процесі приватизації. Механізм приватизації в Україні націлений лише на приватизацію, як на процес зміни власника, тоді як питання інвестицій залишаються поза увагою цього процесу.[42, 55]

Визначилась галузева структура інвестицій в економіку України. Переважно це сфера послуг та збуту, торгівля та громадське харчування, тобто діяльність, яка не потребує значних початкових інвестицій, має швидку оборотність засобів і розрахована на існуючий великий попит на внутрішньому ринку, а галузі та виробництва, які дійсно потребують негайних інвестицій залишаються поза увагою інвесторів. [55]

Політична і фінансова стабільність необхідна, але недостатня умова для активізації іноземного інвестування. Потрібен відповідний рівень прибутковості вкладень як у проект в цілому, так і для іноземного інвестора зокрема. Якщо норма прибутку в будівництві об'єкта в західноєвропейських країнах складає 38,6%, то в Україні відповідно 21%. Ліквідувати цей розрив не можна ніяким чином, оскільки економіка іноземних країн також не стоїть на місці. Але скоротити розрив, створити найвищу норму прибутковості капіталовкладень можна за рахунок структурної перебудови економіки через механізм залучення іноземних інвестицій під наукомісткі технології.[44]

Спільною проблемою для країн із перехідною економікою, до яких належить і Україна, на різних етапах розвитку є те, що інвестиційний процес у роки реформ значною мірою визначається нестачею власних коштів підприємств, зниженням частки довгострокових кредитів, які залучаються, скороченням обсягів централізованих капітальних вкладень. [44]

Активізація інвестиційного процесу, зростання прямих капітальних вкладень в економіку є одним із головних інструментів успішного проведення економічних реформ в Україні.

          Таким чином, інвестиційне середовище на сьогодні не сприяє пожвавленню інвестиційної діяльності в Україні. Зокрема, велика частка тіньового сектора, низький рівень віддачі на вкладення. В той же час прямі іноземні інвестиції сьогодні для України є надзвичайно необхідними і можуть стати “рятівним колом” на шляху до побудови цивілізованого суспільства. Для того, аби стимулювати приплив таких інвестицій, необхідно знати основи методики їх здійснення, яка складається з декількох етапів.

2.2.Методика та етапи здійснення зарубіжних

прямих інвестицій

Підприємство взагалі планує стратегію в пошуках шансів для власного розвитку і збільшення прибутковості. Ці шанси пов'язані з виходом наявного товару на нові ринки, розробкою нових товарів або поліпшенням наявних, коригуванням маркетингового плану у відношенні окремих регіонів, будівництвом нових підприємств за кордоном, розширенням і модернізацією їх устаткування. Саме для використання цих шансів необхідні зарубіжні капіталовкладення.

При плануванні інвестиції визначається пріоритетність вкладень по напрямках, що включає НДДКР, освоєння ринку, виробниче устаткування, склади, підготовка менеджерів, будівництво офісу тощо. Якщо капіталовкладення були здійснені відповідно до плану, прибутковість і ріст компанії надалі залежать від правильного використання її управлінського потенціалу.[31]

План зарубіжних інвестицій повинен випливати зі стратегій маркетингу, виробництва, матеріально-технічного забезпечення, розробки товару, трудових відносин, фінансів. Вищий менеджер оцінює план інвестицій за критерієм відповідності пріоритетам стратегічного плану компанії в цілому. При цьому ставляться наступні питання:

1)наскільки погоджено план інвестицій з міжнародною стратегією;

 2)чи допомагає план інвестицій здійсненню стратегії компанії в галузі маркетингу, виробництва, матеріального забезпечення, наукових досліджень і розробки товару;

3)чи стимулює план інвестицій досягнення компанією і її дочірніми фірмами їх специфічних цілей? [39]

В цілому стратегія зарубіжних інвестицій повинна розроблятися таким чином, щоб вона могла гнучко пристосовуватися до нових можливостей і середовища, що змінюється.

Як правило, компанія вирішує вкладати капітал в ту країну, з якою вона вже має торгові відносини або угоди про технічне співробітництво. Вона поетапно переходить до масштабного виробництва, а починається все з експорту, технічного співробітництва і простого складального виробництва. Подібна інвестиційна поведінка компанії пояснюється мотивами, докладно розглянутими в Розділі І даної роботи.

Крім мотивів розширення ринку, існують стимули по використанню дешевої місцевої робочої сили і сировини.

Підприємство, домагаючись стратегічної ясності в інвестиційній політиці, визначає пріоритети в капіталовкладеннях. Потім, аби можна було відбирати інвестиційні плани, що сприяють досягненню довгострокових цілей компанії, варто встановити критерій ухвалення рішення. [50]

Задачі, які необхідно вирішувати при розробці інвестиційної стратегії, полягають, по-перше, у визначенні необхідної суми і структури капіталу, способів його мобілізації; по-друге, у виборі менеджера, що забезпечує ефективне керівництво фірмою; по-третє, у знаходженні оптимального поєднання цільових настанов на розширення виробництва і підвищення його рентабельності; по-четверте, у здійсненні політики диверсифікації по країнах, галузях і товарах. [45]

Рис.2.2. Модель прийняття рішення про інвестиційний план

Для фірм найбільш важливими чинниками при ухваленні рішення про інвестиції в тій або іншій країні є передбачувана місткість ринку і темпи її росту. Фірми намагаються прогнозувати очікуваний ріст попиту і свої частки ринку в майбутньому.

У випадку, якщо ринок має тенденцію до швидкого росту, то можна розраховувати на прийнятний рівень продаж.

Дуже важливим є аналіз потенційного попиту. При цьому приймаються до уваги такі показники, як темпи росту в країні валового продукту, прибутки на душу населення і на сім’ю, населення і його розташування, рівень і типи споживання, експорт і імпорт. Корисними є дані, що стосуються обсягу експорту товарів і послуг по технічних угодах щодо конкретного ринку. [50]

Маркетингові дослідження про можливості підприємства та складання бізнес-плану

Для успішного проведення зарубіжної інвестиційної політики необхідне проведення маркетингових досліджень, що пов'язані з розробкою стратегії входу на міжнародний ринок окремих країн і з вибором каналів збуту. При цьому можливі різні стратегії в залежності від того, чи експортує фірма продукцію за рубіж, чи створює там виробниче підприємство. Задача експортера пов'язана з розширенням виробництва і збільшенням прибутку за рахунок освоєння нових ринків за кордоном. [50]

Ухвалення рішення про вихід на міжнародний ринок повинно супроводжуватися проведенням маркетингових досліджень. Найбільш простим способом входження на ринок є експорт продукції. При цьому виробництво й інвестування здійснюються у власній країні. За рубіж вивозиться продукція або за допомогою міжнародних маркетингових посередників (непрямий експорт), або проведенням власних експортних операцій, що пов'язано з меншим ризиком, оскільки не потрібні зарубіжні вкладення у виробництво товарів.

Іншим типом вкладень є спільне підприємництво, в результаті якого створюються спільні виробничі потужності з місцевою організацією. Закордонний інвестор може в цьому випадку купити собі частку вже в існуючому підприємстві або за згодою сторін вони можуть створити цілком нове підприємство.

Найбільш повне використання інвестицій відбувається у випадках створення за кордоном власного підприємства або складальних цехів. Таке пряме інвестування зі створенням виробничих потужностей може забезпечити значні вигоди фірмі, що попередньо провела маркетингове дослідження з виявлення більш дешевої робочої сили, дешевої сировини, надання пільг іноземному інвестору. Крім того, створюються додаткові робочі місця, встановлюються більш сприятливі відносини з державними органами. [34]

Вкладаючи кошти за кордоном, фірма забезпечує повний контроль над своїми капіталовкладеннями, що дозволяє їй розробити стратегію в галузі виробництва на довгостроковий період. Багато фірм залучаються до діяльності декількох міжнародних ринків і стають багатонаціональними організаціями. В одній країні вони створюють свою дочірню компанію, в іншій - спільні підприємства, в третю експортують продукцію. Ці фірми відносяться до транснаціональних компаній (ТНК). ТНК повинні мати великий досвід діяльності, виходити з оцінки конкретного зарубіжного ринку, економічних і політичних особливостей кожної з країн.[34]

Важливим напрямком маркетингової стратегії є вибір іноземних фірм. При цьому варто виходити з наступних положень. Насамперед враховується вид господарської діяльності. Це можуть бути промислові підприємства, сільськогосподарські, торгові, транспортні тощо. Найбільш часто вибір зупиняється на промислових підприємствах.

Друга ознака, за якою обираються інвестори - це форма власності: державні, державно-приватні і приватні. Найбільше поширення одержали державно-приватні фірми. Третя ознака - належність капіталу. До них варто віднести національні, змішані і міжнародні. Діяльність кожної фірми повинна здійснюватися відповідно до норм цивільного і торгового права своєї держави.

Правильну оцінку своїм експортним можливостям можна дати тільки при гарному знанні ринку. Вивчення й оцінка підприємствами своїх експортних можливостей пов'язані з додатковими витратами на маркетингові дослідження. Однак ці витрати непорівнянні з величезними втратами, що може понести фірма при поганому знанні ринку. Спеціалісти-маркетологи стверджують, що один долар, витрачений на одержання інформації про зовнішній ринок, може збільшити експорт приблизно на 40 дол. [50]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19