Знание — сила. Библиотека научных работ.~ Портал библиофилов и любителей литературы ~ |
|
|
Під безпекою інвестиційного проекту в кризовий період розуміють ступінь захисту його найважливіших показників (період окупності, чиста поточна вартість, внутрішня ставка прибутку) від впливу змін у навколишньому економічному середовищі. Всі заходи для запобігання впливу кризи на проект найкраще передбачити на стадії концептуальної проробки, коли ідея знаходить загальні обриси, документально оформлюється і одержує джерела ресурсів, у тому числі фінансових. Інвестиційна стадія - найбільш критична. Чим глибший рівень реалізації проекту, тим вищі можливі втрати його спонсорів і організаторів. Головне тут - швидкість реакції, негайне застосування раніше передбачених заходів або виробіток нових. Ризики залежать також від розміру проекту. Невеликий проект має приблизно однаковий рівень ризику з дуже великим. Насамперед це пов'язано з життєздатністю проектів. Малий проект здатний легко одержати додаткову підтримку в силу невисокої вимогливості до об'ємів ресурсів, необхідних для успішного завершення. Учасники ж великого проекту можуть розраховувати на додаткову підтримку ззовні як фінансовими, так і матеріальними ресурсами через його важливість для компанії або держави. Крім того, малі проекти надзвичайно мобільні і легко перебудовуються під зовнішні умови, що змінюються, а великі зазвичай застраховані. Що стосується середніх проектів, то вони не настільки мобільні як малі, і часто їх засновники не в змозі застрахуватися від фінансових втрат. Відповідно і вплив кризи на них більший, однак за рахунок спеціальних заходів рівень ризику можна згладити. [31] Розрахункові міри включають: 1) забезпечення запасу стійкості по критичних параметрах; 2) представлення показників і параметрів техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) у твердій валюті, введення поправочного коефіцієнта на інфляцію; 3) розробку декількох (мінімум трьох) варіантів реалізації проекту при різних вхідних параметрах; 4) розрахунок меж гнучкості показників рентабельності проекту стосовно мінливості зовнішніх параметрів; 5) побудова наскрізного "дерева рішень" проекту. Перелік ризиків, що враховуються при складанні інвестиційного меморандуму, включає наступні елементи: Власність, акціонери: структура акціонерного капіталу; цілі, задачі й інтереси акціонерів. Управління і керованість компанією: організаційна структура; професійна компетентність керівників, їх спроможність справитися з проблемами росту. Персонал: взаємовідносини в колективі; ключові фігури і залежність компанії від них. Клієнти: найбільші клієнти і залежність компанії від них; залежність компанії від платоспроможного попиту з боку клієнтів. Ринок: опис ринку і його характеристики (насичений/ненасичений, конкурентний/неконкурентний, зростаючий/стабільний і інші); конкуренція (у даний час і прогнозована на найближчі 5-7 років); поява нових ринкових факторів і здатність компанії оперативно на них реагувати. Збут: особливості збутової системи компанії; залежність компанії від власної системи збуту (дилерів, дистрибьютерів, агентів і ін.) - об'єктивні і суб'єктивні чинники. Система постачання: число найбільших постачальників; галузева і географічна концентрація постачальників; залежність компанії від власних постачальників і її спроможності змінити структуру закупівель без відчутного збитку; наявність "неафішованих" договірних відносин. Продукція: на якому етапі життєвого циклу знаходиться продукція компанії: конкурентні переваги і недоліки; можливість і необхідність диверсифікації асортименту продукції (стратегія розвитку бізнесу); наявність і залежність від післяпродажного сервісу. Виробництво: особливості виробничого процесу; ефективність організації виробництва; рівень технічного оснащення (достатність/ недостатність) і необхідність дооснащення/переозброєння; приховані активи і пасиви; тривалість виробничого циклу, його збіг з фінансовим (для оцінки достатності оборотного капіталу); вплив прав користування і розпорядження (оренда приміщень, устаткування, лізинг) на надійність бізнесу, собівартість продукції. Активи: права власності компанії (матеріальні і нематеріальні активи), їх чистота і вразливість; достовірність оцінки вартості активів (балансова вартість/ринкова вартість); залежність компанії від прав користування і розпорядження, переданих компанії (оренда, ліцензії, патенти й ін.). Фінанси: повнота, достовірність, доступність і прозорість систем обліку і звітності; професійна компетентність керуючих і фахівців в галузі управління фінансами і бухгалтерським обліком; вразливість звітних результатів з боку контролюючих органів з погляду можливих збитків. Репутація: ділова репутація компанії (на підставі опитувань); чинники, здатні завдати шкоди репутації компанії. Вихід із компанії: видимі на сучасному етапі можливі шляхи виходу з компанії і пов'язані з цим проблеми. Резюме: схильність оперативних результатів діяльності компанії до впливу позитивних і негативних чинників: Виявлення й оцінка ризиків відбувається в ході численних особистих зустрічей менеджерів інвестора з підприємцем, співробітниками компанії, опитувань клієнтів і постачальників, збору даних з доступних джерел, вивчення досліджень ринків, проведених спеціалізованими компаніями. Таким чином, іноземні прямі інвестиції є досить відчутними до мотивуючих та демотивуючих факторів країни-реципієнта. Основними видами мотивації прямих іноземних інвестицій є: виробничо-економічна мотивація (придбання сировини, можливість запобігання циклічності тощо); маркетингова (зростання ефективності маркетингу, проникнення на конкретний географічний ринок тощо); інші (екологічні, персональні, престижні). Основними проблемами (демотиваторами), з якими стикаються іноземні інвестори, є: мінливість податкового законодавства; свавілля органів державної влади та корупція, організована злочинність, проблеми митно-тарифного регулювання; недисциплінованість постачальників і замовників; нерозвиненість ринкової інфраструктури (банки, біржі тощо). У зв’язку з цим можна виділити напрямки стимулювання іноземних інвестицій. Заходами макроекономічного стимулювання іноземних інвестицій до країни-реципієнта є: податкове стимулювання, фінансово-кредитне стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, конкретних інвестиційних проектів, протекціоністські заходи.
1.3.Стратегії управління прямими іноземними інвестиціями
Переваги системи стратегічного управління, що визначили її широке поширення за кордоном, полягають у тому, що вона дозволяє сформулювати глобальні цілі розвитку фірм, сформувати позицію менеджерів вищої і середньої ланки, оперативно адаптуватися до змін ринкового середовища і тим самим підвищити конкурентноздатність організації. Процес стратегічного управління носить циклічний, ітераційний характер і включає наступні етапи: 1)системний аналіз перспектив, небезпек і можливостей, що відкриваються перед організацією; 2)розробка сценаріїв майбутнього, аналіз впливу чинників зовнішнього середовища з урахуванням імовірності виникнення тих або інших ситуацій; 3)визначення головних цілей, побудова дерев цілей, порівняння цілей і підцілей зі сценаріями майбутнього; добір проблем, що передбачається вирішувати за допомогою стратегічного управління; 4)розробка альтернативних стратегій досягнення цілей, вибір типових стратегій, планування необхідних ресурсів; 5)розробка стратегічних програм, що реалізують як загальну, так і окремі стратегії; 6)проектування системи впровадження і контролю стратегічних планів. [45] Під стратегією зазвичай розуміють набір найбільш загальних правил, що визначають довгострокові дії, забезпечують виконання місії організації. При цьому в якості місії виступає глобальна ціль, що визначає причину існування організації. Місія як найбільш загальна мета інвестування може полягати в наступному: = зберігання або перерозподіл власності шляхом придбання контрольних пакетів акцій; = забезпечення доступу до дефіцитних видів продукції (послуг), майнових і немайнових прав; = участь в управлінні підприємством за рахунок придбання великих або блокуючих пакетів: = захист інвестицій від інфляції; = зберігання і приріст капіталу; = одержання регулярного поточного прибутку. Перші три з перерахованих вище глобальних цілей визначають стратегічний тип інвестора (прямі іноземні інвестиції). [45] Інвестиційна стратегія залежить від місії інвестора і визначає не тільки досягнення довгострокових цілей, але і тактику вкладення засобів: у які проекти, коли і через які проміжки часу варто інвестувати. Крім загальної стратегії інвестування іноді формуються окремі субстратегії. Вони носять, як правило, короткостроковий характер і розробляються як реалізація основної стратегії для конкретного виду інвестицій. [46] В залежності від цілей інвестування, типу управління, характеру економічної ситуації і множини інших чинників можна виявити різноманітні стратегії. Для стратегічного інвестора, основна місія якого полягає в розширенні сфери свого впливу й участі в управлінні підприємством, можна виділити стратегії ефективного власника і спекулятивного злиття (або поглинання). Стратегія ефективного власника. У випадку використання цієї стратегії місія інвестора полягає не тільки в одержанні доступу до визначених видів продукції і забезпеченні контролю за фінансовими потоками, але й у підвищенні науково-технічного і виробничо-збутового потенціалу, фінансовому оздоровленні підприємства-емітента. Основний прибуток, одержуваний інвестором, носить довгостроковий характер і утворюється в результаті господарської діяльності підприємства. Відповідно для здійснення цієї стратегії необхідні значні ресурси не тільки на придбання контрольного пакета, але і для розвитку емітента. На більш пізніх етапах ефективний власник може здійснювати "розкручування" акцій підконтрольного підприємства, у тому числі і на міжнародних ринках. Нарешті, після того, як підприємство стало високорентабельним, а його акції значно виросли в ціні, інвестор, що використовує цю стратегію, може одержати прибуток за рахунок продажу свого пакета. За кордоном таку стратегію використовують венчурні фонди, що фінансують розвиток інноваційного бізнесу. У якості передумов використання даної стратегії необхідно відзначити не тільки наявність значних фінансових ресурсів, але і досвід, зв'язки, а також знання технології виробництва, ринків збуту й інших особливостей контрольованого підприємства. Стратегія спекулятивного злиття або поглинання. Основна місія цієї стратегії полягає в придбанні контрольного пакета акцій для забезпечення доступу до дефіцитних видів продукції (послуг), фінансових ресурсів або з метою одержання в розпорядження вигідних об'єктів нерухомості, інших майнових і немайнових прав. Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19 |
| Новости |
| Мои настройки |
|
|
© 2009 Все права защищены.
Мотивация и стратегия прямого инвестирования в конкурентной среде
Наверх