Отбросив идеалистич. содержание ф. Гегеля, они построили Д. на основе материалистич. понимания историч. процесса и развития познания, обобщения реальн. процессов, происх. в природе, о-ве и мышлении. В научной Д. органически сочетаются законы развития как бытия, так и познания, ибо они по своему содержанию тождественны, отличаясь только по форме. Сл. материалистич. Д. не только онтологическ., но и гносеологич. учение, логика, рассматривающая мышление и познание равным образом в становлении и развитии, т.к. вещи и явления есть то, чем они становятся в пр-се развития, и в них, как тенденция, заложено их будущее, то, чем они станут. В этом смысле и теория познания рассматривается материалистич. Д. как обобщенная история познания и каждое понятие, каждая категория несм. на свой предельно общий характер, отмечены печатью историчности. Гл. категорией материалистич. Д. является противоречие. В учении о противоречиях она вскрывает движущую силу и источник всякого развития; в нем содержится ключ ко всем остальным категориям и принципам диал. развития: развитие путем перехода колич. изменений в качественные, перерыв постепенности, скачки, отрицание исходного момента развития и отрицание самого этого отрицания, повторение на высшей основе нек-рых сторон, черт первоначального состояния. Материалистич. Д. предст. собой ф. метод иссл-я природы и о-ва. Только с позиции Д. можно понять сложный, полный противоречий путь становления объ. истины, связь на каждой ступени развития науки элементов абс. и относительного, устойчивого и изменчивого, переходы от одних форм обобщения к др., более глубоким, мирящейся ни с каким застоем и неподвижностью, делает ее орудием практич. преобразования о-ва, помогающим объ. учитывать историч. потребности обществ. развития, несоответствие старым форм новому содержанию, необходимость перехода к высшим формам, способствующим прогрессу чел-ва.

Метафизика. Термин М. возник в 1 в. до н.э. как обознач. части ф. наследия Аристотеля и буквально означает то, что следует после физики. Сам Арист. называл этот, по его убеждению важнейший, раздел своего ф. учения первой ф-ей, исследующей якобы высшие, недоступные для органов чувств, лишь умозрительно постигаемые и неизменные начала всего существующего, обязат. для всех наук. В этом смысле термин М. употреблялся в последующей ф. В ср.в. ф. М. служила теологии как ее ф. обоснование. Прибл. к 16 в. наряду с термином М. применялся в равном значении термин онтология. У Декарта, Спинозы и др. фил-в 17 в. М. выступала еще в тесной связи с ест.-науч. и гуманит. знанием. Эта связь была утрачена в 18 в. В Нов.  время возник. понимание М. как антидиалектич. способа мышления, как рез-та односторонности в познании, когда рассматривают вещи и явления как неизменные и независимые друг от друга, отрицают внутр. противоречия как источник развития в природе и о-ве. Исторически это было обусловлено тем, что научно-ф. познание, кот. в древности и в эпоху Возр. рассматривало природу в целом, в движении, развитии, теперь, в связи в углублением и дифференциацией науч. знания, расчленяло ее на ряд изолир. областей, рассматриваемых вне связи друг с другом. Впервые термин М. в смысле антидиалектики употребил Гегель, имел в виду также то, что прежняя М., как правило, строилась антидиалектически. Это сближает два разных значения термина М.

8. Основі філософські школи стародавньої Індії     OTTO  Філософія Стародавньої Індії

Перші філософські течії та школи виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VI ст. до. н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції.

Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «дашанах». Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» (в перекладі з санскриту означає «знання») – це збірник текстів на честь богів. До складу дашан астиків входили такі школи, які визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика, шиманса. До складу даша­ни нестиків (неортодоксальні школи) входили вчення: чарваків, бу­ддизму, джайнізму. Одним з найдавніших ідеалістичних вчень був брахманізм. Його прихильники вважали, що світ складається з не­видимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід роз­різняти душу і тіло.

Буддизм – це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI – V ст. до н.е. і в ході істо­ричного розвитку стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. Згідно з легендою, засновником буддиз­му був Сіддхартха із роду Гаутами. Сіддхартха, майбутній Будда. Шляхом внутрішнього споглядання він пізнав вічні істини:

1) Життя – це страждання.

2) Страждання має свою причину.

3) Корінь страждання – жадоба до життя.

4) Шляхів виходу із страждання — 8.

В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми — «носії своєї ознаки – частинки, або елементи». За вченням буддистів, дхарми – це частинки, що являють собою ніби тканину світової речовини. Вони проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. Кожний рух означає поро­дження нового спалаху і нового затухання. В буддійській філософії прийнято порівнювати світло з потоком, який тече з самого початку, вічно змінюючись і перероджуючись. Було розроблено кілька кла­сифікацій дхарм-елементів. Ранній буддизм вже знав про поділ бут­тя на виявлене – сансара, і буття невиявлене – нірвану. Буддизм утверджував єдність матеріально­го і психічного світів.

Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в Індії роз­вивалось і стихійно-матері-алістичне вчення – чарвака.

Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. За основу світу вона визнає наявність чотирьох елементів: земля, вода, вогонь, повітря. Чарваки виступали з критикою релігії, зокрема буддизму.

9. Зародження філософії у стародавньому Китаї. OTTO

Перші філософські течії та школи виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VI ст. до. н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції.

Зміна традиційних общинних суспі­льних відносин на основі економічного прогресу, поява грошей, суб'єктивної реальності, розвиток наукових знань, насамперед в га­лузі астрономії, математики, медицини створили умови для розвит­ку філософії в Стародавньому Китаї.

Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в VI–V ст, до н.е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція, яке діс­тало назву конфуціанства. Першим етапом у становленні конфуціанст­ва була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство стано­вило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім'ї та управління державою. Проблеми космогонії, онтології, гносеології, логіки були в стадії започаткування. Характерною рисою вчення Конфуція є антро­поцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми люди­ни. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якос­тей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є по­няття «жень» – гуманність; «сяо» – синівська повага до батьків; «юе» – музика; «лі» – етикет. Важливе місце у конфуціанстві займає концепція «чжен мін» – «виправлення» імен, тобто приведення речей у відповід­ність до їх назв.

Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Його засновником  вважається Лао-цзи (VI—V ст. до н.е.). Даосизм наго­лошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, без­тілесне і безформне, невичерпне і безкінечне у русі; воно – ос­нова всього сущого.

Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було прийнято вважати в конфуціанстві, а всезагальному закону «дао». Згідно з цим законом будь-яка річ, досягши певного ступеня розвит­ку, перетворюється на свою протилежність.

Огляд розвитку філософських уявлень стародавніх цивілізацій дає змогу зробити висновок про тривалість цього процесу. Філософ­ська думка поволі звільнялась від міфологічних уявлень. З самого початку процесу виникнення філософії матеріалізм та ідеалізм з'являються одночасно. Пізнавальне ставлення до світу підпорядко­вується життєвій практиці звільнення душі від потоку перевтілень в Індії та завданню вдосконалення людської поведінки в Китаї.

10.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку."

Духовная Европа имеет место рождения", - сказал Э. Гуссерль, немецкий философ, живший и работавший в конце XIX- начале XX века. Это место - Греция VII-VI столетий до Рождества Христова. Эту же мысль в той или иной форме высказывает большинство философов самых различных направлений. "Греки навсегда останутся нашими учителями",- писал К. Маркс. Древняя греческая философия - общепринятый духовный исток современной философии, всей европейской культуры. Поэтому истоки самой греческой философии также являются предметом пристального внимания. Возникновение философии - сложное взаимодействие изменившихся социальных и индивидуальных потребностей и возможностей их реализации. Взаимодействие мифологических представлений и зарождающегося научного знания, с одной стороны, особой социальной атмосферы, с другой, и привело к возникновению философии - качественно нового явления, отличного от древнего мифа, предфилософских представлений, житейской мудрости и эмпирических наблюдений. Формирование греческой философии связано с именами Фалеса, Анаксимена, Анаксимандра, Гераклита, Эмпедокла, Анаксагора, с философами Элейской школы.Греческая философия выступала, как нерасчлененная, всеобъемлющая наука, как наука наук, включающая в себя вследствие неразвитости научного мышления все области знания.История древнегреческой философии - это история борьбы первоначального, наивного материализма против различных идеалистических учений. На протяжении VI-IX вв. до нашей эры  в Греции происходил бурный расцвет  культуры  и философии. За этот период были созданы новое немифическое мировоззрение, новая картина мира, центральным элементом которой стало учение о  космосе. В центре внимания первых греческих философов стоит проблема первоначала.Одни  философы (натурфилософы)  считали,  что  основой  вещей  является  чувственно  воспринимаемые элементы кислород, огонь, вода, земля и определенное вещество - апейрон; другие (пифагорейцы) видели ее в математических атомах; третьи  (элеаты)  усматривали основу  мира  в  едином,  незримом  бытии;  четвертые (Демокрит)  считали  такой   основой  неделимые атомы; пятые (школа  Платона)  -  земной  шар  лишь  тень, результат воплощения царства чистой мысли.Разумеется, все  эти  философские  направления  были  во  многих  отношениях  наивными  и противоречивыми друг другу. Не порвав еще до конца с мифологией,  они  отводили богам, сверхестественным силам второстепенное, а то  и  третьестепенное  место, пытались познать мир из него самого.На первых порах древнегерческие философы не осознавали, что основной вопрос философии может иметь разное значение, но уже в V в. до  н.э.  (Платон, Демокрит)  четко обозначились две противоборствующие линии, борьба между которыми  проходит  через всю дальнейшую историю философии.Три периода в развитии античной философии:В истории греческой философской  мысли, начиная с Гегеля, принято выделять три основных периода. Первый период - формирование греческой философии (VI в. до н.э.), философия, так называемых, "досократиков". Второй период - расцвет греческой философской мысли (V-VI вв. до н.э.), в центре его находится философия Сократа и его последователей, философия Платона и Аристотеля. Третий период - закат и, затем,  упадок (III в. до н.э.-V в. до н.э.), греко-римская философия. Первый период - VI век до н.э. Это философия периода образования рабовладельческого общества. Первоначальный, наивный материализм, который был одновременно стихийно-диалектическим взглядом на мир, представлен на этом этапе милетской школой и Гераклитом. Материалистические школы - милетская и эфесская - боролись с идеалистическими и антидиалектическими взглядами пифагорейской и элейской школ. Философы милетской школы Фалес, Анаксимен, Анаксимандр - исходили из признания единого, вечно движущегося материального первоначала.  Представители пифагорейской школы развивали мистическое учение о "гармонии" в природе и в обществе, исключающей борьбу противоположностей. Элейцы (Ксенофан, Парменид, Зенон, Мелисс) представлению об изменчивости и многообразии природы противопоставили учение о неподвижном и неизменном бытии. Элейская школа положила начало идеализму.Второй период - V век до н.э. На этом этапе предмет философии расширился и углубился. Вопрос о строении материи встал в центре внимания всех материалистических школ, связанных с именами Анаксимена, Эмпедокла и Демокрита.Третий период - философия периода кризиса и упадка рабовладельческого общества. Материалистическая линия античной философии была продолжена в этот период Эпикуром и его школой. Эпикур - материалист, атеист и просветитель - возрождает атомистическое учение Демокрита и защищает его от нападок мистиков и теологов. Эпикур вносит в это учение ряд изменений.

11. Космоцентризм ранней древнегреческой Ф.

На протяжении VI-IV вв. до н.э. в Греции происходил бурный расцвет  культуры и Ф. За этот период были созданы новое немиф. мировоззрение, новая картина мира, центральным элементом к-рой стало учение о  космосе. Космос охватывает Землю, человека, небесные светила и сам небесный свод. Он замкнут, имеет сферическую форму и в нем происходит постоянный круговорот - все возникает, течет и изменяется. Из чего возникает, к чему возвращается никто не знает. Одни греческие ф-ы (натурф-ы) считают, что основой вещей является чувственно воспринимаемые элементы кислород, огонь, вода, земля и определенное вещество – апейрон; другие (пифагорейцы) видели ее в математических атомах; третьи  (элеаты) усматривали основу  мира  в  едином,  незримом бытии; четвертые считали такой основой (Демокрит) неделимые атомы; пятые (школа  Платона) - земной шар лишь  тень, результат воплощения царства чистой мысли. Разумеется все эти  Ф.  направления  были  во  многих отношениях наивными и противоречивыми друг другу. Не порвав еще до конца с мифологией, они отводили богам, сверхестественным силам второстепенное, а то и третьестепенное  место, пытались познать мир из него самого. На первых порах древнегерческие ф-ы не осознавали, что основной вопрос Ф. может иметь разное значение, но уже в V в. до н.э. (esp.Платон, Демокрит) четко обозначились две противоборствующие линии, борьба между к-рыми проходит через всю дальнейшую историю Ф.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22