38.Розвиток філософської думки в кінці XIX початку XX ст.(І.Франко, Л.Українка, Н.Драгоманов, М.Грушевський)

І. Франко (1856–1913 рр.) – класик української літерату­ри, видатний мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії. Брав активну участь у національно-визвольному русі на Галичині, був у складі керівництва укра­їнської радикальної партії, яка прагнула змінити спосіб вироб-ництва на колективних засадах власності, наданні землі селян ству.

Його філософським поглядам притаманний матеріалізм, свідо­мий діалектичний підхід до природи і суспільства, впевненість у піз­нанні навколишнього світу. Згідно з марксизмом він надавав вели­кого значення економічному фактору в суспільному розвитку, ролі народних мас як рушійної сили історії. Він був великим просвітите­лем-гуманістом українського народу, переклав на українську мову частину творів К. Маркса і Ф. Енгельса, пропагував вчення Ч. Дарвіна та його послідовника – матеріаліста Е. Геккеля. В ціло­му погляди 1. Франка можна розцінити як матеріалістичні. Це був мислитель з енциклопедичною освіченістю, глибокий історик свого народу.

М. Драгоманов (1841–1895 рр.) – мислитель і громадський ді­яч, історик і публіцист. Остаточно світогляд Драгоманова сформу­вався після еміграції за кордон з причин «неблагонадійності». На його погляди мали вплив твори російських революційних демокра­тів, соціалістів-утопістів. Свої погляди Драгоманов називав позити­візмом, у розумінні природи стояв на матеріалістичних позиціях. Критично розцінював християнство. Драгоманов вірив у безмежні можливості людини пізнавати світ, відкривати його закономірності. На його розуміння суспільства вплинув певним чином марксизм, хоч вчений і звертав увагу на неприпустимість перебільшення еко­номічного фактора. Соціологічні погляди Драгоманова базувались на визнанні голо­вною одиницею суспільства людської особи. Тому критерієм прог­ресу суспільства він вважав покращення життя людини. Разом з тим вчений творить оригінальну соціалістичну концепцію, згідно з якою наголошує на понятті «громада». Основною формою організації сус­пільства проголошується вільна спілка громадян, об'єднаних спіль­ною мовою. Народи з окремою мовою становлять нації. Звертає на себе увагу близькість поглядів Драгоманова до поглядів Прудона щодо мирної еволюції суспільства. Громадянський ідеал Драгоманова мав гуманістичний характер, відповідав ідеалам і прагненню українського народу до самостійної державності.

М. Грушевський (1866–1933 рр.) – український історик і громадський діяч. Основні твори – «Історія України-Руси», «Нарис історії київської землі» та ін. Це був учений, що мис­лив широкими історично-філософськими категоріями. В центрі його уваги стояло питання національного визволення українсь­кого народу, яке він пов'язував із загальнодемократичними пе­ретвореннями. Вчений підняв багато цікавого фактичного ма­теріалу, змальовуючи самобутню історію українського народу. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення для розбудови української держави і відродження самосвідомості народу в сучасний період.

39, Категорії буття та її філософський зміст. Основні форми буття.

Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покла­дені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного.

Пер­ший аспект проблеми буття: а) Що існує? – Світ. Всесвіт; б) Де існує? – Тут і скрізь, всюди; в) Як довго він існує (Коли)? – Тепер і завжди. Суть проблеми полягає в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змінного буття окремих речей, ста­нів, людських та інших істот.

Внутрішня логіка проблеми буття веде філософів від питання про існування світу «тут» і «тепер» до питання про його ієну вання «скрізь» і «завжди». Звідси випливав другий аспект проб леми буття – питання про єдність світу. Загальна відповідь на це питання сутності буття в даному аспекті має бути така: існу­вання всього, що є, було і буде, є об'єктивною передумовою єд­ності світу. Нарешті, третій аспект проблеми буття пов'язаний з тим, що світ у цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей.

Філософський смисл поняття буття тісно пов'язаний з по­няттями небуття, існування, простору, часу, матерії, станов­лення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Повсякденна мовна практика також робить свій внесок в осми­слення проблеми буття. Слова «буття», «є, існує» в минулому, сучасному і майбутньому існуванні належать до найбільш уживаних слів української, німецької, французької, англійської мов.

В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:

-                 світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;

-                 природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існу­ють, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;

-                 за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм свого існування утворює сукупну об'єктивну ре­альність, дійсність, яка представляється свідомості і виражаєть­ся у дії конкретних індивідів та поколінь людей.

Для розуміння сутності буття доцільно виділити такі якісно відмінні і в той же час взаємопов'язані його форми:

-                 буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

-                 буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття;

-                 буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалі­зоване духовне і об'єктивоване (позаіндивідуальне) духовне;

-                 буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття су­спільства.

-                 Майбутнім бакалаврам економічного профілю особливу увагу слід звернути на сутність соціального буття.

40.Наукрве поняття матерії , його світоглядне та метологічне значення. Сучасна наука про будову матеріального світу.

Все розмаїття форм буття звично зводять до двох ного аспектів: буття матеріального і буття ідеального. Виходячи з цього, сут­ність матеріального буття розкривається через поняття матерії та форм її існування.

Категорія матерії є фундаментальним філософським понят­тям, яке розвивалось, уточнювалось упродовж всієї історії філо­софії. Матеріалісти, античності ототожнювали її з першоосновою буття всіх речей, останнім неподільним елементом – «дном», за межами якого нічого не існує. Зрештою в межах діалектичного матеріалізму сформувалось таке поняття матерії, яке не ото­тожнювалось з жодною з фізичних форм і видів, а включало ли­ше дві вимоги – бути об'єктивною реальністю і відображува­тись у людській свідомості та відчуттях, існуючи незалежно від них.

Зберігаючись у будь-яких змінах і перетвореннях речей, власти­вість бути об'єктивною реальністю свідчить про нестворюваність і незнишуваність матерії, про її вічне і нескінченне існування. Мате­рія наділена і рядом інших властивостей: вона скінченна і нескін­ченна, перервна і неперервна, структурна, перебуває у стані руху, існує в просторі і часі. У неї є і така фундаментальна властивість, як. можливість відображення, з якої в ході тривалої еволюції на базі суспільної практики виникла свідомість.

Нині відомі кілька видів матерії – речовина, поле, фізичний ва­куум. Розрізняють також ряд структурних рівнів її організації: мік­росвіт, макросвіт і мегасвіт. Ці структурні рівні диференційовані у відповідності з масштабами людини, її світосприйняттям та світо-відчуженням. Існують концепції структурування матерії на засадах її складності: системи неживої природи (елементарні частки, моле­кули, мікроскопічні тіла, космічні системи різних рівнів тощо) і біо­логічні системи (вся біосфера від мікроорганізмів до людини), соці­альне організовані системи (людина, сім'я, різні  форми колективності, об'єднання і організації, класи, партії, нації, держава, суспільство, людство в цілому).

41. Рух– спосіб існування об”єктивної та суб”єктивної реальності. Основні форми руху матерії та їх взаємозв”язок.

Движение материи - не только механическое перемещение тел в пространстве, но и любые взаимодействия, а также изменения состояний объектов, которые вызываются этими взаимодействиями. Движение - это и взаимное превращение элементарных частиц, и обмен веществ в клетках организма, и обмен деят-тью между людьми в процессе их социальной жизни.

Основные типы движения: 1.- это движение, когда  сохраняется качество предмета; 2.-тип движения, связанный с переходом от одного качества к другому, с изменением качественного состояния предмета.Это может быть разрушение предмета, распад его на составляющие элементы, кот. представляют особые кач-ва, возникающие в рез-те преобразования исходного предмета.

Процессы, связанные с преобразованием кач-ва предметов, с появлением новых кач-ых состояний, кот. как бы развертывают потенциальные возможности, скрытые и  неразвернутые в предшествующих кач-ых состояниях, характеризуются как  развитие. Процесс развития - это всегда переход одного качества в другое, направленное формирование новых систем, новых типов организации, кот. рождаются из предшествующих им систем. Две разновидности процессов развития: 1) процессы качественных превращений, не выходящие за рамки соответствующего вида материи, опред-го уровня ее организации. 2) Процессы перехода от одного уровня к другому. В неживой природе ярким примером первой разновидности развития может служить эволюция звезд.

Существует несколько качественно различных форм движ материи: механ, физическая, хим, биологическая, социальная... Качественное разнообразие одного уровня не м.б. объяснено кач разнообразием другого. Точное описание движ частиц воздуха не может объяснить смысл чел речи. Однако необходимо иметь в виду и общие закономерности, свойственные вскм уровням, а также их взаимодействие. Эта связь выраж в том, что высшее включает низшее. (ДНК - хим соединение) Однако высшие формы не включены в низшие. (нет жизни в хим соединениях)

Развитие, необратимое, направленное, закономерное изменение материальных и идеальных объектов. Только одновременное наличие всех указанных свойств выделяет процессы Р среди др изменений: обратимость изменений хар-ет процессы функционирования; отсутствие закономрности характерно для случайных процессов катастрофич типа; при отсутствии направленности изменения не могут накапливаться , и потому процесс лишается характерной для Р единой, внутренне взаимосвязанной линии. В результате Р. возникает новое качественное состояние объекта, к-рое выступает как изменение его состава или структуры (т.е. возникновение, трансформация или исчезновение его элементов и связей). Способность к Р составляет одно из всеобщих свойств материи и сознания.

Движение-способ сущ-я мат. Осн.формы движ-я, их взаимосвязь

Сущ-е любого мат. объекта возм. только благ. взаимодействию образующих его эл-тов. Так, атом существует лишь постольку, поскольку осуществляется взаимод. между ядром и электронами, образующими оболочку атома; живые организмы сущ. только благодаря взаимод. составляющих их молекул, клеток и органов; общество сущ. благодаря обмену деятельностью между людьми, взаимод-ю различных подсистем соц. организма. Кроме внутр. взаим-я между элементами и частями обществ происх. и взаимод. объектов с внешним окружением. Они могут включаться в более сложн. системы, становиться их эл-тами. Напр., ядра и электроны, входящие в атом, могут стать составными частями молекул, из молекул могут строиться макротела и т. д. Итак, структурность материи, существование в ней определенного типа мат. систем предполагает взаимодействие как внутр., так и внешнее по отн. к каждому выделенному объекту. Взаимодействие приводит к изм. его св-в, отн-й, состояний. Все эти изм-я, рассмотренные в самом общем плане, предст. собой неотъемл. х-ку бытия материального мира. Изм-е в ф. обозн. понятием движения. Под движением материи нужно понимать не только механ. перемещение тел в пространстве, но и любые взаимодействия, а также изменения состояний объектов, кот. вызываются этими взаимодействиями. Движение - это и взаимное превращ. элементарных частиц, и обмен веществ в клетках организма, и обмен деятельностью между людьми в процессе их социальной жизни. Материя не может сущ. вне движения. Любой ее объект сущ. лишь благодаря тому, что в нем воспроизводятся опр. типы движения. При их уничтожении объект прекращает свое сущ-е, переходит в другие объекты, кот. х-ся опр. набором типов и форм дв-я. Т.е. движение внутренне присуще материи, Оно так же абсолютно, как абсолютна сама материя. Понятие покоя предст. собой обозн-е тех сост. дв-я, кот. обесп. стабильность предмета, сохр. его кач-ва. Сл., покой относителен, а движение абсолютно, оно есть неотъемл. св-во, атрибут материи. Итак, 1й тип движения - это дв-е, когда сохраняется кач-во предм. Сущ. еще один тип дв-я, связ. с переходом от одного кач-ва к друг., с изменением качеств. состояния предмета. Это м. быть разрушение предмета, распад его на составл. эл-ты, кот. предст. собой особые кач-ва, возник. в рез-те преобразования исх. предмета. Но м. быть и более сложный процесс, когда благодаря взаимодействию объекты образуют более сложн. систему, новый объект. Пр-с разв-я - это переход одного кач-ва в другое, направленное формирование нов. систем, нов. типов организации, кот. рождаются из предшествующих им систем. 2 разновидности пр-сов разв-я. 1) Пр-сы качеств. превращений, не выход. за рамки соотв. вида материи, опред. уровня ее организации. 2) Пр-сы перехода от одного уровня к другому. Сущ. качественно разнообразные формы движения материи. Идея о формах дв.м. и их взаимосв. выдвинута Энгельсом. В основу классификации форм дв. он положил след. принципы: 1) формы дв. соотносимы с опр. матер. уровнем организации материи, т.е. каждому уровню такой организации должна соотв. своя форма дв-я; 2) между формами дв-я сущ. генетич. связь, т.е. форма дв. возникает на базе низших форм; 3) высшие формы дв. качественно специфичны и несводимы к низшим формам. Исходя из этих принципов и опираясь на достиж. науки своего вр., Э. выделил 5 форм дв. мат. и предложил следующую классификацию: механич., физич., химич., биологич. и социальн. дв. мат. Совр. наука открыла новые уровни орг. материи и обнар. нов. формы движ. Сл., энгельсовскую классифик. необх. развить и дополнить, но положенные в ее основу принципы сохр. свою ценность, т.к. схватывают важные особ-сти взаимосвязи форм движ-я и видов материи с учетом их р-я. Формы движ-я, перечисл. в указ. классификации, можно разбить на 3 блока соотв. 3 важнейшим этапам р-я материи и 3 возникшим в этом р-ии сферам мат. мира: неживой прир., живой прир., о-ву. Неж. прир. хар-ет взаимосвязь физич. и химич. форм дв-я, живую - биол., а общество - соц. форма дв. Осн. генетич. связи между этими блоками правильно

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22