25. Антропологічний матеріалізм фейербаха. ОТТ

Глибоким критиком  ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя. З Л. Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення ма­теріалізму. У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не ство­рена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія – це хибна, перекручена свідомість. Він не прос­то відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Феиєрбаха – це ні­би справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була по­слідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах – мате­ріаліст, а в розумінні історії людства – ідеаліст.

Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існува­ла на той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Феиєрбаха були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. У центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була ан­тропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка пов­ністю залежить від природи, «панує» над природою «шляхом поко­ри її», в той час як її слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного.

26-28. Про марксизм

Общая философия --- диалектический материализм, в рамках которого развита теория исторического процесса--- исторический материализм. Основными системообразующими принципами являются следующие :
      - принцип единства и целостности бытия как развивающейся универсальной системы, включая все формы действительности от объективной (материя) до субъективной (мышление).
      - принцип материальности мира, утверждение, что материя первична по отношению к сознанию, отражается в нем и определяет его содержание;
      - принцип познаваемости мира, мера его познанности, определяющей степень соответствия наших знаний объективной реальности, является практика;
      - принцип развития. Весь мир находится в непрерывном, постоянном диалектическом развитии, источник которого --- возникновение и разрешение противоречий;
      - принцип преобразования мира в целях достижения свободы личности на основе преобразования жизни общества и достижения равенства и братства.
      Диалектический материализм впервые распространяет мат понимание не только на природу, но и на общество. Отсюда теория прибавочной стоимости и теория исторического процесса.
      Теория познания. Общественно-экономическая практика есть основа,цель и критерий познания. Практика порождает теорию, теория служит практике Практика есть единство субъективного и объективного, сознания и бытия, опредмечивания и рапредмечивания. Для Маркса объект --- это предмет приложения человеческих сил, то есть субъекта (чел, общ, гос).Действительность берется не созерцательно, а в форме приложения человеческой чувственной деятельности. Основные виды практики: обработка природы людьми(материально-производственная деятельность) и обработка людей людьми(социально-преобразующая деятельность). Вся общественная жизнь является практической. Практика связала теорию исторического процесса с гносеологией, была и в онтологии. Так как сущность сознания есть отражение в нем материальной жизни и условий, то процесс целеполагания у человека есть процесс отражения окружающего мира в форме образа предстоящей практической деятельности.
      Исторический материализм. Идея внести материализм в понимание общества есть основа всех общественных наук типа социологии. Исходный пункт: основа любого человеческого общества --- добывание средств к жизни. Отсюда базисом являются те отношения, в которые люди вступают при производстве своей жизни, который облекается надстройкой - политикой юридической, общественной и др. Каждая система произ отнош возникает на определенном этапе развития производственных сил. когда есть соответствие, то производственные силы имеют большие возможности для развития (предметы производства, знания и опыт, человек). Когда пр отн отстают, то это почва для социальных революций. Надстройка-совокупность духовных образований (теории, учения, религия, искусство), отношений между людьми- идеология и учреждений и организаций -суды, партии, церковь и т.д. Общественно-экономические формации - первоб, рабовлад, феодал, капитал, коммунизм. Первая стадия --- социализм. Эта теория позволяет исследовать историческое события в рамках истолкования породивших их по, искать общие черты разных стран на одной ступени общ развития, т.е. использовать общенауный критерий повторяемости. К тому же человеч общество рассматривается как единый соц организм и свести стремления отдельных людей к действиям больших групп, классов в рамках одной формации. Основной движущей силой истории выступают народные массы, хотя роль личности не отрицается. Сознание является не абсолютно самостоятельной силой, но имеет свое обоснование в материальном жизненном процессе. Люди сами творят историю, но не по произволу, так как находятся в некоторых экономических условиях., что обуславливает мотивы их действий. "Экономическо- философские рукописи 1844 года" Основное в работе - идея отчуждениячеловека в обществе господства частной собственности и преодоление отчуждения в исторической переспективе коммунистического будущего. Отчуждение--- процесс превращение деятельности человека и продуктов этой деятельности в самостоятельную, довлеющую над человеком силу. Следствие этого--- фетишизация предметного мира. Субъект превращается в объект манипуляций, что появляется в апатии, атрофии гуманитарных ценностей. формы отчуждения: 1) опустошение и обеднение труженика в процессе труда; 2)отч условий деятельности от деятельности - противостояние условий труда (собственность на средства произ, управление, организация) - субъекту труда; 3)отч результатов деятельности от субъекта;4)отч теории от практики, что дает отклонения в сознании и поведении членов общества; 5)соц структур и институтов от трудящихся -- бюрократическая машина. Отчужденный труд М рассм в 4 аспектах.
      1.Рабоч использует матер, взятые у природы и получает в итоге нужные для жизни предметы, продукты труда. Ни исх материал, ни прод ему не принадлежат - они ему чужие. Чем больше р. работает, тем больше мир предм, не принадл ему. Природа делается для раб только средством труда, а предметы, кот создаются в производстве - средством жизни, физ существования. Раб полностью от них зависит. 2. Процесс труда для р принудителен. Но такой труд - это не удовлетвор потребности в труде, а только средство для удовлетвор др потребностей. Только вне труда р. распоряжается собой - т.е. свободен. Т.о он свободен только осущ. жизненные функции, общие у чел с животными. А труд - форма деят, специф для чел, для раб представляется унижением в себе человека.3. Труд подневольный отнимает у чел его "родовую" жизнь. Род челов. Живет в природе. Жизнь чел неразрывно связана с прир. Эта связь - деятельный контакт с прир, в кот главное - труд, производство: "...производственная жизнь и есть родовая жизнь". Но для раб труд - лишь средство для поддержания собственной жизни, а не рода. Р относится к прир и производству не как своб человек, а как рабочий, т.е отчужденно. Это и значит,что у раб отобраны и родовая жизнь и чел сущность.4.Подневольный труд порождает отчужд между людьми. Раб чужды друг другу, поскольку они конкурируют за возм трудиться.
      Отч труд равнозначен сущ частной собственности. Ч собств - основа экон жизни. На частнособственнической экономике держится вся история. Это значит, что эконом история - ключ к пониманию челов жизни как таковой. "Религия, семья, гос-во, право, мораль, наука, искусство... суть лишь особые виды производства и подчиняются его всеобщему закону". Жизнь людей в усл отчуждения калечит их, делает "частичными индивидами" или неразвитыми, недочелов существами. "Частная собств сделала нас настолько глупыми и односторонними, что какой-нибудь предмет явл нашим лишь когда мы обладаем им... когда мы им непосредственно владеем, едим его, пьем - употребляем... Поэтому на место всех физ и духовных чувств стало простое отчуждение всех этих чувств - чувство обладания".

29.Загальна характеристика некласичної західної філософії XIX та XX ст.

30.Позитивізм та його історичні форми.

Історія позитивізму має три періоди розвитку.

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Програма початкового по­зитивізму зводилася до таких засад:

-                 пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтер­претації;

-                 вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);

-                 у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подо­лав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії»; Г. Спенсером в 10-томнику «Синтетична філософія».

Другий позитивізм виріс з першого. Його відомими представни­ками були: австрійський фізик Е. Мах, німецький філософ Р. Авенаріус, французький математик Ж. А. Пуанкаре.

Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істин­ної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. За­перечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводить­ся до теорії пізнання, відірваної від світу.

Третя форма позитивізму – неопозитивізм, який має два різно­види: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мо­ви, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму – це розвиток семантики. Цей напрям ви­значає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Всі соціальні ко­лізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер, Л. Вітченштейн та ін.

31. Філософія психоаналізу. Фрейдизм та неофрейдизм.

Це філософський напрямок, який виник на основі вчення австрійського психіатра Зигмунда Фрейда. Досліджуючи як лікар пацієнтів, Фрейд прийшов до висновку, що значна кількість захворювань викликана свідомим інгібуванням, витісненням інстинктів, особливо найсильнішого серед них – статевого. Свідоме виступає своєрідним цензором стосовно дій несвідомого. Останнє є основою самозбереження людини як біологічного виду, тоді як свідоме є сутнісним вираженням й саме як людини. Постійна боротьба між свідомим і несвідомим е причиною нервових стресів, хвороб. Щоб запобігти цьому, слід уважно вивчити всю сукупність причин у їх взаємозв'язку і лише тоді вживати відповідних заходів до лікування неврозів. Такий підхід Фрейд назвав психоаналізом. Він приходить до висновку, що інстинкти не слід грубо гамувати силою волі, а перетворювати, спрямовувати в певну форму діяльності. Цей процес перетворення інстинктів назвав сублімацією.

Спираючись на психоаналіз З.Фрейда, його учні К.Хорні. Г.Маркузе, Е.Фромм «соціоло-гізували» вчення свого вчителя. Найбільш вдало це вдалося зробити Е.Фромму. Всі його основні праці пронизані ідеєю психоаналізу.

Психоаналіз, доповнений Марксом, принципами екзистенціалізму і релігіями Сходу, Е.Фромм називає гуманістичним психоаналізом. Основні положення гуманістичного психоаналізу такі:

§                  людина відчужена від суспільства і навіть сама від себе;

§                  людина людиною не народжується. Вона стає нею в процесі соціалізації;

§                  наша свобода є несвободою (ми приречені на рух вперед, назад вороття немає);

§                  людина може бути відносно вільною в тому випадку, коли вона реалізує 3 види свободи: економічну, інтелектуальну, моральну.

Економічна свобода – це право людини вибирати вид трудової діяльності; інтелектуальна – право прийняття рішень відповідно до своїх знань, виховання, смаків тощо; моральна – право до зміни (або збереження) своїх поглядів, уподобань, кумирів.

32. Філософія екзистенціалізму

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22